ГРОШІ НЕ ВОНЯЮТЬ

Був собі в Закарпатті в 90-х минулого століття такий собі Токар Михайло – місцевий гангстер, що промишляв розбоями, нелегальною торгівлею, рейдерством, вбивствами, проституцією, наркотою, пальним і багато чим іншим. Кличка цього Токаря була «Геша». Його діяльність виходила далеко поза межі регіону - багато злочинних угрупувань навіть поза кордонами України були йому підконтрольні. Вся влада і міліція Закарпаття і багато хто в Києві були куплені.

І тут, в кінці 90-х якісь «невідомі» застрелили Гешу біля його дому. Перед смертю цей пан встиг заснувати різні фірми, базари, торгові центри, а також – увага – побудувати чи проспонсорувати декілька храмів МП. Бо був побожний. Як у Шевченка: «А той щедрий та багатий, все храми будує...».

За свою «побожність» отримував різні відзнаки від очільників УПЦ МП, а після смерті при багатьох храмах згадувалося його ім'я і ставилися пам'ятні таблички. І до сьогодні ця традиція продовжується, хоча пройшло вже майже 20 років.

Гроші – це не все. І справді, після того, як приходить «все», тебе спокійно за колись отримані гроші ще й до святих мучеників зарахують. І не важливо, що ті гроші були просочені людською кров'ю.