ПОЛІТИКА ВАТИКАНУ

Суспільство наше вже від якогось часу звикло ділитися на два табори: колись, під час Помаранчевої революції, потім під час Революції Гідності, далі поділ пішов на "про-війна" або "зрада" і "про-АТО" або "допомагаймо державі". Навіть недавній випадок з п'яним водієм і вбитим в зв'язку з цим пасажиром поділив суспільство на "анти-коп" і "анти-п'яний водій". Без поділів ми вже не можемо. Можливо це й добре - клітина, коли ділиться, тоді росте...
Також остання зустріч у Гаванському аеропорту, а особливо Декларація, опублікована після цього, поділили суспільство на два табори: "зрада" і "надія". Дуже багато голосів про "зраду" вийшло зі сторони греко-католиків: Рим нібито уклав дружні відносини з Москвою, пожертвувавши УГКЦ. Щось подібне було у минулому столітті, за часів очільника цієї Церкви Йосифа Сліпого, коли Ватикан вів свою Ostpolitik. Потім, однак, виявилося, що Ватикан ніким не пожертвував, навпаки, причинився до відродження структур УГКЦ в Україні.
До речі, поділ настав теж серед вірних Московського Патріархату, там також є крики про "зраду" і є голоси про "надію" - щоправда, часто цю "надію" розуміють, що "наш Патріарх не віддав католикам ані клаптика нашого православ'я. Молодець!"
Закордонні експерти, в тому теж греко-католицькі, більш стримані і менш емоційні, а більшість з них позитивно відноситься до Декларації, деякі навіть вважають, що хитрий Франциск далекоглядно обіграв ситуативного Кирила.
Якщо уважно перечитати Декларацію, в ній нема нічого нового. А тому ані зради, ані революції - на ватикансько-московській бумазі закріпили те, про що раніше говорили чи писали після всяких інших зустрічей. Беручи до уваги, що це СПІЛЬНА Декларація між Ватиканом і Москвою, там і не могли знайтися якісь конкретні засудження російської агресії. Що насправді думає Ватикан з приводу ситуації в Україні, важко сказати, напевно, як сказав недавно Папський Нунцій Клавдіо Ґуджеротті, коментуючи цю Декларацію, "не все, про що думаєш, можеш сказати". Зрештою, Ватикан вже багато десятиліть - і це вже стало його традицією - не називає когось агресором, а когось жертвою, чи то під час збройних конфліктів, чи то під час воєн, лише закликає політиків повернутися до здорового ґлузду. Маємо те, що маємо.
До речі, колись, три роки тому, про цю ватиканську політику вже була мова під час передачі «Гра в слова» на ТВі, яку вів Віталій Гайдукевич, а гостями були Юрій Чорноморець зі мною разом. Там ми якраз, особливо в другій частині розмови і говорили про цю дипломатію, яку тепер бачимо. Варто деколи прислухатися до Х-пертів, щоб потім не розчаровуватися і не кричати: "зрада". Все буде добре, або, як я писав ще задовго до гаванської зустрічі - НІЧОГО після зустрічі в аеропорту для України не зміниться! Отакий оптимізмо-песимізм