ПОРТРЕТ МІСТЕРА ТРАМПА або АВТОРИТАРНА АМЕРИКА. ТЕОРІЯ

 

Дехто вважає, що Трамп несповна розуму. Недавно навіть один республіканський колишній конгресмен, Адам Кінзінґер, заявив, що президент Трамп очевидно психічно хворий і його неадекватність все більше і більше впадає у вічі. «Настане час, коли ми не зможемо це більше ігнорувати і змушені будемо щось із цим робити». Ще 2024 року, перед президентськими виборами, Кінзінґер також описав Трампа як «слабку людину, яка вдає з себе сильного. Він маленька людина, яка вдає з себе великого. Він безвірна людина, яка вдає з себе праведника. Він злочинець, який не може перестати грати роль жертви».

Проте, чи все так просто з Трампом? Навіть якщо допустити, що він несповна розуму, то це не применшує його можливості, а навпаки - збільшує. Більшість диктаторів були несповна розуму чи з якимось психічними розладами та параноями: чи то Сталін, чи то Гітлер, чи то Пол Пот чи то Каддафі. І саме завдяки цьому своєму "несповненому розуму" вони тримали у страсі мільйони і проводили свою таку а не іншу політику.

Нещодавно на просторах інету знайшов один аналітичний текст про Америку часів Трампа, написаний ще на самому початку його другого терміну, 28 лютого 2025 року. Але автору (імені якого поки не знайшов) вдалося, як здається, описати як образ Трампа, його політичні методи, так і США, які Трамп міняє на очах. Може ця аналітика і не цілком вірна на 100%, може інколи і не до кінця беземоційна, проте, як здається варта уваги, як одна з багатьох спроб розібратися що і як коїться зараз у світовій політиці, зокрема у США. Бо це має вплив на весь світ.

P.S. Особливо цікавим у статті є порівняння Трампа і путіна, а також як перший взяв уроки у другого і багато чого навчився та вводить тепер у практику.

Отже, сам текст (С)

Цей текст – це розбір того, як Трампу вдалося зруйнувати демократію в США.

 

Друга частина циклу «Авторитарна Америка». Цього разу — довгоочікуваний детальний розбір того, як Трампу вдалося зруйнувати демократію в США.

У минулий раз ми говорили про практичне впровадження автократії в США та практичні кроки, які Трамп здійснив, щоб зламати систему стримувань і противаг і рухатися до абсолютної влади. Багато хто, чуючи ці тези, відмахуються: «Та який путін, про що ти говориш?». Однак запевняю вас, Трамп — дуже і дуже слухняний і відданий учень «Володимира Володимировича», і старанно виконує майже всі приписання російського узурпатора у себе на батьківщині.

Насправді, на цю тему важко сказати щось нове. Авторитаризм і диктатури вивчаються давно і уважно, ще з 30-х років 20-го століття, і навіть праці Ганни Арендт у багатьох аспектах продовжують залишатися «живою класикою», показуючи нам, наскільки схоже діє будь-яка диктатура у світі. Після Brexit і першого терміну Трампа, який почав ерозію демократії, ця тема повернулася в центр уваги дослідників і мислителів, які написали багато корисних книг на цю тему та створили багато подібних концепцій і ідей. Найбільш уважною, на мою думку, є концепція «диктаторів обману» від Гурієва і Трейсмана. Рекомендую почитати їхню книгу — побачите дуже багато паралелей із їхніми працями.

Тут же, в оглядовому стилі, спробуємо показати теорію «Авторитарної Америки». Як Трамп, чутливо користуючись методичками путіна та інших диктаторів, зміг зламати усталені устої в США і довести, що навіть відома на весь світ «американська система» не є dictator-proven.

 

Формування образу зовнішнього ворога і себе як єдиного і неповторного борця проти цього ворога

Першим кроком до встановлення абсолютної влади в колись вільній країні завжди є формування образу «ворога», проти якого необхідно «об'єднатися» навколо лідера і захисника «простого народу». Трамп з’явився на політичному горизонті США на хвилі ресентименту робочого класу до глобалізації і «зміни епох». Ми ще окремо поговоримо про цей ресентимент, його корені та чому неолібералізм не справився зі своєю задачею: це тема для цілої книги, можливо навіть більше. Але поки для нас важливе інше — в серці «робочої Америки» середини десятих років палає пристрасне неприязне ставлення до «нового світу». Глобалізація, міграція, наслідки фінансової кризи, радикальна зміна культурних і моральних стандартів — цей вогонь Трамп узяв у свої руки і проголосив себе «борцем за народ».

Оскільки США в той час жили в епоху абсолютної гегемонії, з «зовнішніми» ворогами у Трампа було важкувато. Китай вже був на горизонті, і йому «дісталося», але цього виявилося недостатньо. Тому ключовим ворогом Трамп зробив ліберальний істеблішмент із Вашингтона. Він направив вістря ресентименту, вістря народного гніву, в саме серце США, заявивши про розрив між ліберальними «елітами» та «простими робітниками». Те, що ще кілька років тому викликало б сміх, стало реальністю: мультимільярдер із родини мультимільярдерів проголосив себе захисником прав простого народу та «анти-елітизму». Саме тут на сцену вийшли «глибинна держава», теорії змови та інші елементи, про які буде мова нижче.

При цьому Трампу було дуже важливо стати єдиним таким поборником, і для цього він не соромився атакувати навіть республіканців, своїх колег і членів власної команди. Навколо всі дурні, кожен намагається зрадити народ і його інтереси, вступаючи в змову з підступними антинародними елітами-ляльководами, і тільки наш «сяючий у плоті» Цар рятує благих «блакитних комірців» від повного зрадництва та мужньо відстоює їхні інтереси. Для цього в хід йдуть і «мачизм», і відкрите нехтування культурними нормами «вищого стану», і бравада своїм побутовим сексизмом, зрадами, «хватанням між ногами» та іншими «простими і зрозумілими» речами для необізнаного робочого класу, втомленого від «розумників у костюмах», «відірваних» від їх реальності.

Легко помітити, скільки тут аналогій з путіним в РФ, який очолив ресентимент до принижень 90-х і побудував свою владу на образі «захисника народу», «мачизмі» та протиставленні себе «боярам», які начебто крадуть гроші та шкодять Батьківщині.

 

Руйнування інституту репутації

Однак далеко на одному образі не заїдеш. Щоб установити диктатуру, перш за все необхідно зруйнувати базис американської демократії — свободу слова та інститут репутації. Останній є особливо важливим. Десятиліттями американська політична традиція славилася тим, що шанувала репутацію, точність і фактичність. Брехунів історично ніколи не любили й не підпускали надто близько до трибуни.

Тут Трамп зробив унікальний хід конем. Він приписав саму властивість «чесності та репутації» тим самим елітам, з якими він нібито бореться заради «народу». А раз контроль над словами, інститут репутації, фактчекінг і верифікація — це атрибути «ворога народу», у Трампа з’явилася повна індульгенція на зневагу до цих інституційних норм, статутів і стандартів сучасної журналістики.

Відтепер усе, що говорить Трамп, автоматично стало істиною, а будь-хто, хто намагається перевірити його слова, провести фактчекінг або іншу перевірку — стає пособником «ворога», ідеологічним противником, якого можна ігнорувати.

Використовуючи цю тактику, Трамп із 2016 року системно знищує американську пресу та свободу слова. Проголосивши всі незгодні з ним медіа «фейковими новинами», заангажованими зрадниками і змовниками спільних ворогів, представниками «глибинної держави», він методично та системно відкидає будь-які звинувачення у брехні, не виявляючи жодного каяття навіть за найфантастичніші нісенітниці. Трамп озброївся прийомом «переносу від приватного до загального»:

«Ось ця газетка каже, що я вчора збрехав на брифінгу. Але подумайте самі: ті, з ким ми боремось, нас ненавидять. Там, у центрі Вашингтона, сидять ліберальні еліти, які мріють вас з’їсти, продати Китаю і геям. Ця газета мене атакує — отже, вона на боці наших ворогів, частина їхньої команди. А отже, все, що вони кажуть — це лише фрагмент загального плану ворога, який атакує мене. Вони хочуть, щоб я замовк. Щоб я перестав вас захищати. Подумайте про це».

Переносячи конкретні звинувачення у конкретній брехні на загальну картину і відкидаючи будь-яку перевірку, Трамп розпочав тернистий і системний шлях зі знищення класичних медіа та підриву довіри до них.

Трохи розчистивши місце для себе, Трамп одразу ж почав його заповнювати створенням так званої «альтернативної медіасфери». Заручившись підтримкою найбільш маргінальних сайтів, анонімних форумів, прихильників теорій змови та інших подібних спільнот, Трамп сформував власну мережу пропаганди, яку його прихильники визнали «справжніми медіа». Принцип роботи тут був діаметрально протилежним: усі, хто підтримують «боротьбу з ліберальними елітами», автоматично мають рацію — навіть якщо це нацисти чи конспірологи. Так Трамп поширив відверто абсурдні теорії змови, вивівши в мейнстрим антиваксерство, QAnon та багато інших рухів.

Атакуючи свободу слова, інформацію та репутацію з обох боків, Трамп робив те, що дослідники авторитаризму називають «стратегічним фреймуванням реальності». Він системно будував нове сприйняття реальності для своїх прихильників — те, що стало для них «рамкою» на наступні дев’ять років. Усі мейнстримні медіа були тавровані як «фейкові новини», що дозволяло не зважати на їхній контроль (і навіть посилювати власну брехню через їхнє цитування), а всі конспірологи й агресивні ідеологи перетворились на «борців за вільну й велику Америку». Інститут репутації та необхідність підтверджувати слова аргументами стали ознакою «ліберальної еліти», яка, згідно з версією Трампа, лише прикривається «балаканиною», щоб приховати якусь таємну правду.

 

Інституціоналізація пропаганди

Щойно Трампу вдалося зруйнувати інститут репутації й здобути право говорити все, що заманеться, не підкріплюючи це фактами чи аргументами; щойно він скинув фактчекінг як інструмент «ліберального ворога» і, відповідно, створив альтернативний плацдарм для власної пропаганди — на місці старої системи він збудував нову: інститут пропаганди.

Безумовною основою будь-якої демократії та якісної дискусії є «презумпція доказу»: той, хто висуває новий факт, тезу чи твердження, має довести їхню істинність. У демократичній традиції Заходу, яка бере початок ще з доби лібералізму XVIII століття, це вважалося наріжним каменем наукового мислення і критичного аналізу. Трамп же перевернув цю схему, перейшовши до радикально іншої парадигми спілкування у публічному просторі.

Візьмімо за приклад короткий слоган Трампа, який демонструє весь його інструментарій — «Lock her up!» (закрити Клінтон у в’язницю, оскільки вона, мовляв, «зрадниця» та «агент глибинної держави»).

Перше, що впадає в око — Трамп не наводить жодних доказів своїх тверджень. Поширюючи маячню на кшталт «Я найкраще в цьому розбираюся» чи «Клінтон — педофілка і агент глибинної держави», він не переймається доказами, а натомість перекладає відповідальність за спростування своїх слів на іншу сторону. Те, що у 2016 році називали «постправдою», коли верифікація й істинність слідують після твердження (і нікого особливо не цікавлять), стало лише частиною більшої стратегії.

Вкидаючи подібні тези, Трамп вдається до «отруєння реальності», коли сам факт обговорення цих заяв стає «доказом» їхньої правдивості. Він використовує моральну асиметрію: поки він не обмежений жодними нормами і бреше безкарно, його опоненти дотримуються високих стандартів. Вони змушені перевіряти факти, давати слово обом сторонам, залишатися коректними. Саме на цьому заснована й російська пропаганда під час війни в Україні: знаючи, що її заяви будуть змушені цитувати через «стандарти журналістики», вона через рупор ворога легітимізує відверту брехню.

Моральна асиметрія змушує опонента реагувати, спростовувати, пояснювати; навіть якщо зрештою заяви Трампа будуть висміяні — «побічна шкода» вже нанесена: теза заякорена в підсвідомості. Виникає «кафкіанська пастка»:

Лише винний заперечує свою провину. А якщо заперечуєш — значить винен.

Тепер «презумпція доказу» лежить на стороні обвинуваченого, який змушений виправдовуватися, тоді як сам Трамп і його прихильники не подають жодних доказів, а можуть спокійно відкидати будь-які аргументи.

• Мовчиш? — Значить, ми праві.
• Заперечуєш? — Значить, ми праві.
• Наводиш докладні докази? — А чого це ти так метушишся? Якось підозріло.
• Не навів подробиць? — Брехун, де конкретика?

Чим нахабніша й абсурдніша брехня — тим складніше традиційному демократичному суспільству її спростувати. Політики старої формації, виховані на інституті репутації, часто не знають, як реагувати на вкиди, фейки й пропаганду.

 

«Ніщо не істинне»

Масштабуючи свої атаки, Трамп і його прихильники розгорнули те, що деякі дослідники називають firehose of falsehood або gish gallop — масовані, нескінченні атаки десятками абсурдних звинувачень, наклепів і пропагандистських тез. Мета цих атак — створити лавину дезінформації, яка затоплює всі інформаційні канали і перевантажує когнітивні ресурси опонента. Оскільки спростування завжди потребує більше часу, класичні політики швидко вичерпують свій ресурс: вони просто втомлюються захищатися й здають позиції під шквалом брехні.

Вкидаючи суперечливі, напівправдиві й відверто брехливі тези з усіх боків, трампісти навчилися майстерно cherry-pick'ати — виривати з контексту неузгодженості у відповідях опонентів і видавати це за свою перемогу.

Мета цих дій — створити інформаційне болото, у якому саботується сама епістемічна картина світу. Громадянин, ошелешений шквалом емоцій, конфліктів, звинувачень і тез, втомлюється, його «система 2» (раціональне мислення) вимикається. Людина переходить на «систему 1» — інтуїтивне, стадне мислення. Включається племінна логіка:

«Я республіканець — отже, маю триматися своїх. Вони, мабуть, не брешуть. А в деталі я вже не лізтиму.»

Розбиті когнітивні системи як у громадян, так і у політичних опонентів дозволяють Трампу створити:

• epistemic sabotage — підрив самої ідеї об’єктивної реальності;
• moral equivalence — моральну рівність (немає добра чи зла — усі однакові).

Якщо ти живеш в інформаційному болоті, ти швидко втрачаєш віру в об’єктивну й раціональну реальність.

«Ми ніколи не дізнаємось усієї правди»,
«не все так однозначно»,
«а кому це вигідно?» —
такі фрази стають маркерами знищеної епістемології. Реальність перетворюється на предмет війни інтерпретацій, розмінну монету політичних інтересів.

«Ідеальний підданий тоталітарної влади — не переконаний нацист чи комуніст, а людина, для якої більше не існує різниці між фактом і вигадкою, між правдою і брехнею.»
— Ганна Арендт

 

Моральна еквіваленція вирівнює всіх і спростовує саму ідею моральних принципів та правил. Тепер не можна сказати, що хтось правий, бо він благочестивий чи чесний, чи принциповий і несе добродійність. Добра і зла більше не існує: в очах пропаганди Трампа всі стають лише меркантильними носіями однієї з сторін конфлікту. Це прокладає шлях до «вотебаутизму» і багатьох інших методів пропаганди, а кінцева мета — повний демонтаж моральних суджень і спроб оцінювати факти через призму моралі. Якщо немає добра і зла, якщо немає об'єктивної реальності, якщо немає правди, то є лише «свої і чужі», «вороги і захисники». Судження будуються за принципом «свій або чужий», поляризація посилюється, а прихильники згуртовуються навколо свого лідера.

Так, почавши з формування образу ворога та демонтажу інституту репутації, Трамп і його команда поступово перейшли до повної деконструкції самої концепції об'єктивної реальності, де немає правди, а є лише версії. Тут легко побачити десятки схожих методик з підходами путіна в РФ. Те саме ми чуємо, коли падає черговий пасажирський літак, збитий російською ракетою, або коли ракета потрапляє в мирний будинок українців. Пєсков, Захарова, Лавров та інші — майстерні адепти подібних пропагандистських прийомів.

На відміну від пропаганди 30-х років, яка базувалась на «Одній Єдиній Правді», якої жорстко дотримувались, Трамп адаптував сучасну російську стратегію «тисячі різних версій», коли одночасно просуваються сотні різних наративів, і кожен знаходить щось для себе. Це дозволяє диктаторам нового типу не озвучувати чітко сформульований «єдиний» погляд і не підтримувати його постійно, а об'єднувати навколо себе найрізноманітніші групи. Так путіну вдається бути «своїм» для комуністів, націоналістів, православних консерваторів, створюючи всі ці меми про «російського православного націоналістичного комуніста».

Після Другої світової війни США та західні країни, побачивши наслідки «національних рухів», розробили механізми самоконтролю інформаційного поля. Оскільки всі редактори газет, телевізійних передач і ведучі новин так чи інакше належали до еліти, ходили в університети і мали якісну освіту, вони інтуїтивно виступали фільтром для брехні. Сформувався негласний «пакт інституту репутації», у якому відверта нісенітниця та маргінали просто не проходили «фільтр» редакторів газет і телеведучих.

Головне досягнення Трампа в тому, що, використовуючи соціальні мережі, він зміг зламати цей бар'єр і впустити в саме серце американської політичної еліти всі модернізовані методики російської пропаганди. Маючи через Facebook та Twitter прямий доступ до виборців, не обтяжений контролем мейнстріму, Трамп зламав класичну систему і перетворив маргіналів, конспірологів і брехунів на мейнстрім політичного життя.

Прямим наслідком цього досягнення став наступний крок: якщо «нічого не є істинним», то «все дозволено».

 

Ерозія демократії та інститутів

Створивши «інформаційне болото», знищивши інститут репутації, підкопавши епістемічну картину світу та уявлення про «правду» через образи «своїй-чужий» та «ворог», Трамп перейшов до атаки на демократичні інститути. Тут він розділив зусилля. Для ключових виборців і прихильників він зробив те ж саме, що й з інститутом репутації: прирівняв саму демократію і систему стримувань та противаг до «артефактів» ворожої «ліберальної еліти», негайно відкинувши їх як «непотрібні робітничому класу». Тавруючи кожного в Вашингтоні як «глибинна держава», «ліберальні еліти» та «crazy libdems», він прирівняв до них суддів, прокурорів, конгресменів та незалежні комісії, вселяючи своїм прихильникам ненависть до цих інститутів.

Так Трамп просував ідею «правильної» автократії на благо порятунку від лібералів. Він систематично стверджував: «краще диктатура як у Китаї та РФ, але без геїв та демократів». Трамп відмовлявся осуджувати РФ, Китай чи КНДР, дружив з іншими автократами, як Орбан, відкрито заздрив Сі та путіну, які не повинні рахуватися з громадськістю.

Заручившись підтримкою прихильників, Трамп почав «повзучу автократію» та constitutional retrogression (конституційну регресію), коли замість різкого руйнування він поступово розмивав норми та підпорядковував собі інші гілки влади. Через «два кроки вперед — один назад», він розширював межі можливого в очах суспільства. Але на перший термін його ще стримували власні інститути, і лише після поразки у 2020 році Трамп перейшов до нового етапу: активного підриву віри в демократію серед виборців.

Вибори 2020 — критична точка.
Ми досі не усвідомили всю глибину шкоди, завданої американській демократії, коли Трамп поставив під сумнів результати виборів, затіяв державний переворот і закликав «знайти йому голоси». Він бойкотував волю народу, тиснув на партію, щоб не визнавати результати — нечувано в історії США. Кульмінацією став штурм Капітолія, вбивство 5 людей, та спроба збройного перевороту в день сертифікації виборів.

Провал перевороту та переслідування Трампа лише допомогли йому презентувати себе жертвою «ліберальних еліт». Він легалізував державний переворот як «справедливий» і оголосив: «Мене у вас вкрали через мою успішність». Завдяки підготовленому інформаційному полю дві третини республіканців погодились, що Байден — нелегітимний президент і вибори були «вкрадені». У саме серце США пролягла глибока тріщина, а мирна передача влади, наріжний камінь американської демократії, опинилася під сумнівом.

З цього сейсмічного удару по американській демократії виник прийом «демонтажу системи замість ремонту». Його часто використовує російська пропаганда: знайшовши збій у роботі системи, вони стверджують, що раз це сталося, то систему потрібно повністю знести, а не полагодити. У поєднанні з «вотебаутизмом» («США визнали Косово, але не визнали ЛДНР — значить ООН непрацездатне») це стає потужним пропагандистським інструментом. Замість зміцнення та покращення інститутів йдеться про їх «знесення».

Саме це Трамп здійснив з демократією в США. Нанизуючи, як луску цибулі, один шар за іншим, він створив образ прихильників ліберальної демократії як «ворогів народу», згуртував навколо себе своїх прихильників, демонтував інститут репутації, зруйнував інститут правди і об’єктивної реальності, атакував демократію та інститути, а коли отримав відсіч, проголосив всю демократію непрацюючою і неспроможною через опір, який вона чинить.

Настала ерозія верховенства права. «Багатошаровий пиріг» Трампа, як ракова пухлина, поширив метастази по американській системі, руйнуючи її зсередини. Трамп оголосив себе вище за закон і запровадив меседж, який став лейтмотивом його другого терміну: він має повне право порушувати будь-який закон, якщо це робиться в інтересах його виборців.

 

«Король Артур, на нас напали!»

Перед тим як перейти до «вишеньки на торті» і ключового посилу, яким зараз Трамп де-конструює американські системи стримувань і противаг, варто відзначити ще одну особливість, яка зближує його з російським лідером. Коли спроба Трампа здійснити державний переворот на початку 2021 року не увінчалась успіхом, він перейшов до агресивної тактики «осадженої фортеці», до болю знайомої будь-якому диктатору та узурпатору влади. Щоб мобілізувати свій електорат голосувати за нього і підкреслити легітимність своїх претензій на руйнування американської демократії, Трамп активно почав просувати тезу «ми на війні».

У вустах Трампа країна з рекордно низьким рівнем безробіття, сильним економічним зростанням, безпрецедентним зростанням реальних зарплат у найменш забезпечених верств населення, програмами реіндустріалізації та найсильнішим фондовим ринком в історії (де корпорації б’ють рекорди за доходами) перетворилася на занедбану пустелю. Інопланетяни на кордоні, банди, злочинні угруповання, які торгують наркотиками, руйнування культури, «найгірша економіка за останні 50 років» і так далі.

У 2023 році Financial Times провели опитування серед звичайних американців, запитавши, як вони оцінюють поточний рівень безробіття в порівнянні з історичними періодами. Приблизно 40% респондентів, майже всі з яких були республіканцями, відповіли, що зараз у країні найгірше безробіття за останні 50 років. При цьому ситуація насправді була прямо протилежною, і безробіття знаходилося на історично низьких показниках.

Подібне відбувалося і з іншими питаннями. Трамп і його команда настільки успішно створили наратив «ми на війні, а країна на межі колапсу», що досягли того, що половина республіканців була готова взяти зброю в руки і виступити проти центрального уряду. Кожен, хто бачив класичні ролики з «путінськими бабусями», які проклинають «Америку» і обурені «кільцем військових баз навколо країни», легко може уявити середньостатистичний портрет виборця MAGA 2024 року: роздратований, агресивний, переконаний у швидкому краху країни і готовий на будь-які «термінові заходи» для її порятунку.

 

Тітушки по-американськи

Це змушує нас згадати про тренд, майже непомічений на фоні інших інструментів «настільної книги диктатора XXI століття». Ріст Трампа співпав з підйомом так званого неореакціонізму (про який ми ще поговоримо в окремому матеріалі) — ультраправого руху на різних пів-анонімних форумах і платформах. Саме такі сумнівні місця, як 2ch, іміджборди, анонімні форуми ультраправих угруповань і радикальні маргінали, першими побачили в Трампі потрібного їм «тарана», щоб зруйнувати фундамент неоліберальної Америки.

Трамп не тільки з готовністю відгукнувся на їхній заклик, але й його команда почала активну роботу з вербування та розширення мережі цих «молодчиків». Трамп активно фліртував з ультраправими угрупованнями, такими як сумно відомі Proud Boys, і багаторазово покривав їхні злочини і насильство. Наприклад, коли неонацист вчинив атаку в Портленді, Трамп фактично відмовився висвітлювати цей інцидент і не осудив його, хоча зазвичай не упускав нагоди гучно піаритися на злочинах, скоєних мусульманами.

Залицяння Трампа до ультраправих та схвалення їхнього насильства призвели до хвилі злочинів і вбивств по всій країні. На початку лютого 2020 року троє «класичних білих американців з глибинки з пістолетами на поясі» вирішили здійснити, за їх словами, «громадський арешт» випадкового афроамериканця під час пробіжки. Підійшовши озброєні на пікапі, вони «докопалися» до нього і застрелили, коли він почав чинити опір. Трамп не осудив інцидент, а для ультраправих в мережі з’явилося відео, яке, ймовірно, було або справжнім, або дипфейком, на якому він нібито неофіційно схвалював це.

Наступним каталізатором мілітаризації і нормалізації насильства серед радикальних прихильників Трампа стали протести BLM. Використовуючи прийоми «вотебаутизму» та «демонтажу системи замість її ремонту», Трамп не намагався перевести протести в мирне русло або сприяти «примиренню суспільства». Навпаки, він використовував їх для мобілізації і радикалізації власних прихильників, ще більше посилюючи розкол і поляризацію.

Поворотним моментом стали дебати з Байденом 30 вересня 2020 року, коли Трампа запитали про зростання насильства і часті напади неонацистів на мігрантів. Він відкинув проблему, заявивши, що лише «антифа» і «радикальні ліві» влаштовують погроми. Коли ведучий (або Байден, не пам’ятаю) згадав Proud Boys, Трамп сказав фразу «Stand back and stand by» — тобто «Відійдіть і будьте наготові». Це не було осудом; це звучало як наказ командира не висовуватись і чекати сигналу.

Ця коротка репліка призвела до далекосяжних наслідків. Proud Boys голосно святкували «визнання» Трампом, і їхнє зближення з ним призвело до подій 6 січня, коли тисячі озброєних молодих людей з ультраправих угруповань штурмували Капітолій, намагаючись скасувати результати виборів і «посадити» Трампа на престол. Арешти та розгром угруповання за спробу перевороту не зламали рух — навпаки, він ще міцніше згуртувався навколо Трампа. Розкручуючи риторику ненависті, кричачи про «пришельців», «захоплення країни» та інше, Трамп добився того, що радикально налаштовані групи були готові оголосити громадянську війну, якби він не виграв вибори.

Заклики взятися за зброю звучали все гучніше. До них приєдналися ведучі Fox News, консервативні радіо- і телепередачі, подкасти та ультраправі платформи. До кінця 2023 року близько 50% республіканців були готові «взятися за зброю» і боротися проти центрального уряду. Ці угруповання також активно залякували тих, хто не погоджувався з Трампом. Багато конгресменів відчули на собі, як це — отримати тисячі загроз після «не того» слова на адресу Трампа.

Однак у січні 2025 року їхня допомога не знадобилась: Трамп виграв вибори, і 20 січня помилував усіх засуджених за штурм Капітолія, простивши їм усі злочини, в тому числі скоєні до штурму.

Повною амністією для ультраправих злочинців і нагородою за лояльність Трамп надіслав потужний сигнал: «Якщо ви зі мною, я вас не покину і не дам у образу». Немає сумнівів, що ці парамілітарні квазі-військові радикальні «ЧВК», знаючи про покровительство Білого дому, ще зіграють свою роль у політичній долі США, ставши своєрідною «особистою армією титушок» для боротьби з будь-яким протестом.

 

Ключова ідея: демократія як абсолютна влада більшості

Кульмінацією всіх цих зусиль і майже дев’яти років кропіткої роботи — демонтажу демократії, інститутів, створення фабрики пропаганди і насильства, поляризації та радикалізації прихильників — став твіт Трампа, що позначив суть його нового бачення американської системи:

“He who saves his Country does not violate any Law.”

З точки зору Трампа, він тепер вище за закон. Немає такого закону, який міг би його обмежити. Його підтримує Венс, атакуючи судову систему: «Судді не мають права контролювати законну владу виконавчої гілки». Всі разом вони конструюють для виборців меседж:

«Ви проголосували за Трампа, і він переміг. Значить, тепер він має абсолютну повноту влади, без обмежень. Його воля — це воля більшості, яка віддала йому голоси, і тому вона не може бути обмежена. Якщо закон заважає Трампу щось зробити, значить, закон суперечить волі більшості — а це не демократично. Якщо суддя блокує рішення Трампа, значить, суддя виступає проти волі більшості, що також є не демократично. Отже, Трамп вище за закон, вище за Конституцію, вище за будь-яку систему та правила. Абсолютна влада більшості, коли в президента немає жодних механізмів контролю, — це і є демократія».

Для тих, хто живе в РФ або близько знайомий з нею, ця думка не здається екстраординарною. Путін вже більше 20 років будує владу на подібній ідеї, яка глибоко вкоренилася в свідомості росіян. Дослідники диктатур називають це «executive aggrandizement» — надзвичайно сильна виконавча влада, зосереджена в одних руках під приводом демократії та «волевиявлення народу». Саме так путін у свій час ліквідував інститути в РФ на початку нульових, і це класичний прийом будь-якого диктатора XX і XXI століття. Але для США це справжня новинка, новий подих «демократичної диктатури».

Зараз, коли Трамп «підпорядковує» собі незалежні комісії та агентства, проводить масові чистки, ігнорує рішення суддів і не звертає увагу на Конгрес, він реалізує саме цей «executive aggrandizement» — узурпацію та консолідацію влади в руках виконавчої гілки, прикриваючись волею більшості.

 

Дихотомія «законності»

У цей момент допитливий читач може помітити певну невідповідність з попередніми тезами. До цього Трамп будував свій образ як «анти-істеблішмент». Оголосивши війну «Вашингтону» та «ліберальним елітам», послідовно намагаючись демонтувати всі інститути та системи всередині країни, він діяв руйнівно та «антидержавно», прагнучи замінити державу на персоналістську автократію.

Однак тут, несподівано, він ухопився за ці вибори і грає роль максимального державника та законника. Постійно апелюючи до «рекордної перемоги» на виборах і «абсолютного мандату влади», Трамп, займаючись очевидною пропагандою, брехнею та маніпуляціями (банально тому, що кількість голосів у листопаді 2024 року не означає таку ж кількість голосів за будь-яке рішення протягом наступних чотирьох років), все ж повернувся в лоно державних інститутів і легалізує свою узурпацію «волею народу».

У цьому приховується одна з особливостей «диктаторів обману» XXI століття, яку можна побачити й у РФ. Вони не прагнуть повністю знищити демократичні інститути. Ніхто не скасовує вибори або не створює однопартійні парламенти. Ми всюди бачимо певну імітацію демократії: диктатори скрізь зберігають її фасади. Ось вам суди всіх калібрів, ось парламент, ось різні партії, ось десятки телеканалів і газет. Все це робиться для того, щоб у потрібний момент імітувати ключовий інститут демократії — вибори, і через «перемогу» на них легалізувати свій мандат на подальші дії.

Це дозволяє диктатору зберігати фасад «законності» і відкидати всі звинувачення в автократії. «Яка ж у нас диктатура?» — запитує умовний путін. «Ось у нас опозиція, ось вибори, ось суди, все “законно”». У якийсь момент фіксація на законності стає основою режиму. Для всього необхідного створюється свій «закон», і будь-яке, навіть саме жорстоке і неправомірне, діяння виправдовується «законом». Жоден диктатор обману не проти протестів проти себе, просто так склалося, що існує закон, який забороняє це робити, а закон потрібно слухати. Якщо ми не будемо слухати закон, настане беззаконня та хаос, і ми знову опинимося в «осадженій фортеці» в кільці ворогів, які лютують і намагаються прорвати нашу оборону. Тому треба згуртуватися навколо лідера в цей важкий час і не порушувати закон.

Поки ще не ясно, чи буде Трамп до кінця слідувати цій моделі під час другого терміну. Наміки на це були в його першому терміні, коли він погрожував «законом» і «законним переслідуванням» незгодних, і є вони й у другому — наприклад, його нещодавній твіт з погрозою створити закон проти «анонімних» статей, які висвітлюють його дії в негативному ключі, або постійні заклики до «закону і порядку» придушувати ворогів, опонентів, демократів і журналістів. Трамп досить активно використовує наративи диктаторів обману і копіює методики путіна: «вони порушили закон». Але в його оточенні є ті, хто вважає всі ці спроби імітації непотрібними і закликає йти далі, зламавши вже сам фасад.

Про них поговоримо в окремому матеріалі, а поки — спостерігаємо. Головним моментом для спостереження стане система виборів. Чи буде Трамп намагатися повернути її на свою користь, чи просто спробує скасувати?

 

Управління як кримінальний синдикат

До цього ми в основному говорили про напади Трампа на демократичні інститути та норми, про підрив демократії та демонтаж класичних уявлень про виборчу владу. Однак навіть з найгучнішої трибуни довго не прокричиш, якщо не заручишся лояльністю тих, хто буде виконувати твою волю. І тут Трамп досяг успіху, перебудувавши державне управління загалом і республіканську партію зокрема на рейки кримінального синдикату, заснованого на круговій поруці, персональній лояльності та клановості.

Частково ці тези я вже торкався, але для повноти картини згадаю їх знову.

Прийшовши в саме серце республіканської партії після несподіваної перемоги в 2016 році, Трамп одразу дав зрозуміти, що буде спиратися передусім на персоналістську модель і абсолютну лояльність. З першого дня він транслював меседж: лояльність до мене вище за суди та закони. Першим кроком стало впровадження «сім’ї» Трампа в республіканський істеблішмент. Демонстративно просуваючи родичів і близьких друзів, Трамп надіслав іншим прямий сигнал: влада отримають тільки ті, хто близький до мене.

Адміністрація Трампа в перший термін здавалася цирком шапіто з постійних скандалів і звільнень. Однак за фасадом «чехарди» йшов глибинний процес негативного відбору еліт. Крок за кроком Трамп очищав своє коло від нелояльних. Доступ до «тіла» президента став ключем до кар’єри «апаратчика» Білого дому 2016–2020 років. До кінця його терміну адміністрація перетворилася на клуб донощиків, де кожен намагався урвати собі місце поближче до непередбачуваного глави. Призом за перемогу в гонці ставала не тільки кар'єра, а й повна індульгенція від переслідувань.

Трамп, як і путін чи будь-який інший автократ, що править за принципами кримінальних мафій, не «здає своїх», якщо вони зберігають йому абсолютну відданість. Вони можуть стати жертвами незалежного правосуддя, як кілька адвокатів Трампа, які сіли за лжесвідчення та приховування, але поки ти лояльний — ти недоторканий для своїх. Тим самим принципом керується путін у РФ, вибудовуючи бар’єр між «своїми» і всіма іншими і жорстоко мстячись за будь-яку загрозу «своїм». Як кажуть класики, «для своїх — все, для чужих — закон».

Паралельно Трамп почав масовану атаку на Конгрес. Користуючись «кістяком» з агресивних ультраправих угруповань, він розгортав масовані кампанії проти будь-кого, хто насмілювався йому перечити. Варто було комусь проголосувати не так, як хотів Трамп, і на нього обрушувалася персональна атака. Це підривало довіру донорів і ставило під загрозу кар’єру конгресмена. З кожною новою атакою інші все краще розуміли, що краще не сперечатися з Головним.

Поразка Трампа на виборах 2020 року та спроба державного перевороту в 2021 році стали моментом розколу: або республіканці відмовляються від Трампа, або Трамп від непокірних. RNC злякалась: боячись створення незалежної партії (типу Reform UK у Великій Британії), яка могла б їх знищити, вони залишили Трампа. Він все ще був надзвичайно популярним і користувався підтримкою радикально налаштованих, озброєних радикалів. Тим часом серед технократичних еліт США панувало розчарування в демократії, про що буде окрема нотатка, — зрештою, Трамп залишився в республіканській партії.

Другого шансу він не упустив. Всі чотири роки поза Білим домом Трамп не витрачав часу, фактично перемістивши штаб-квартиру RNC у Флориду і повністю перебудувавши партію на персоналістичних, транзакційних та лоялістських засадах. Він повністю змінив верхівку RNC і поставив керувати нею свою падчерку. Незабаром вечірка в його резиденції стала головним фактором, який визначав кар'єру в партії.

Особливо жорстоко обійшлися з тими, хто не підтримав державний переворот 6 січня 2021 року. Дві третини конгресменів, які тоді відмовилися голосувати за узурпацію, вже не в Конгресі 2025 року. Хтось пішов у добровільну відставку, але більшість просто не отримали підтримки RNC і програли праймеріз. В більшості випадків Трамп особисто агітував проти них, розгортаючи кампанії по знищенню репутації «небезпечних» республіканців.

Це стало леденячим душу уроком, тож нинішні конгресмени буквально здалися, замовкли і не намагаються чинити опір Трампу. Всі бачили ці відео, де республіканці по кілька хвилин мнуться з ноги на ногу і не відповідають на просте питання «Чи вторглася Росія в Україну?», боячись гніву Трампа і ризику втратити політичну підтримку в одну мить.

 

Контроль над силовими структурами

Розгром республіканської партії та Конгресу, перехід усіх відносин до сфери персональної лояльності відкрив Трампу шлях до того, чого він не зміг досягти в перший термін: встановлення контролю над силовим апаратом країни. Історично і ФБР, і Мін'юст, і ЦРУ вважалися відносно незалежними органами, які, хоч і підпорядковувалися президенту формально, але затверджувалися Конгресом і зберігали дистанцію від Білого дому — частина стримувань і противаг. У перший термін Трамп вже намагався «перевернути» систему, але не зміг змістити голову ФБР і був під переслідуваннями власного Мін'юсту через справу про втручання у вибори і зв'язки з РФ.

У його логіці «абсолютної виконавчої влади», яку він просував протягом цього часу і про яку ми говорили раніше, така ситуація викликала обурення. Як може Генпрокуратура відмовлятися садити його ворогів? Чому ФБР не слухається? Що значить «Конституція, закони та Конгрес»?

Пройшло вісім років демонтажу інститутів і встановлення персоналістської «монархії», і Трамп досяг повного контролю над правоохоронною системою. Weaponizing justice — це не попередження і не перерване беззаконня Байдена, а щире прагнення самого Трампа.

Падіння силових структур, розгром партії та Конгресу офіційно позначили новий принцип кадрової політики: какістократія, лояльність і непотизм. Щось подібне ми бачили і в інших диктаторських країнах, включаючи РФ, де путін також зробив контроль над силовим блоком головним важелем управління.

 

Розгром журналістики

Встановивши диктатуру лояльності в партії та Конгресі, розгромивши демократичні інститути і традиції, впровадивши в масову свідомість ідею «правильної автократії» та executive aggrandizement, Трамп на наших очах переходить до наступного етапу: розгрому журналістики та закриття свободи слова.

За вісім років безперервних нападок її позиції і так серйозно похитнулися. Трамп методично принижував і ображав журналістів, називаючи їх заангажованими злочинцями проти свободи слова. Як результат, для багатьох його прихильників журналістика стала ворогом і «спільницею ліберальних еліт». Це розв'язує Трампу руки для смертельних ударів, і йому не страшні осуд чи протест суспільства. Всієї виборчої кампанії він обіцяв «розправитися» з непокірними журналістами і «посадити» їх. За деякими витоками, ключовою вимогою на посаду керівника Мін'юсту було погодження на відкриття справи проти кожного, на кого вкаже Трамп. І тепер настав час впроваджувати це на практиці.

Отримавши контроль над FCC, Трамп управляє ліцензіями на теле- та радіомовлення. Усунення низки видань з «першого пулу» та відкриті загрози «питати у Президента — привілей» позбавляють журналістів можливості ставити незручні питання. Трамп публічно атакує демократичні телеканали в соцмережах і закликає їх «продатися».

Боячись переслідувань, Washington Post скоротила автономію відділу «Думок» і ввела жорстку цензуру, заборонивши публікувати колонки про Трампа. Подібно вчинила Los Angeles Times. В New York Times новий редактор намагається дистанціюватися від критики Трампа. ABC News і CBS News під загрозою кримінального переслідування за «наклеп». Маск тероризує NPR, намагаючись змістити незалежну колегію редакторів. Трамп не виключає прийняття закону, який заборонить висвітлення його діяльності на основі анонімних джерел, а також ходять чутки про масштабні «податкові перевірки» для залишкових незалежних ЗМІ.

Безсумнівно, це ще не кінець. Пройшов всього місяць другого терміну, але наслідки ми бачимо вже зараз. Все це ми вже бачили в Росії з 2000 року: знищення телеканалів і покупка їх лояльними мільярдерами, зникнення критики з публічного поля.

У 2017 році, у відповідь на загрози Трампа влаштувати «податкові перевірки» за критику проти себе, Washington Post ввела слоган «Democracy Dies in Darkness», ще не всі усвідомлювали, наскільки швидко це може статися.

У 2025-му Трамп гасить світло.

 

20250228. Авторитарная Америка. Теория - СДВ