100 КМ ПІШКИ ЗА ДЕНЬ

Чи можна пройти 100 км за день пішки? Звичайно, що так, думаю і більше проходили. Але має бути:

1. Підготовка

2. Відповідна витримка

3. Відповідне взуття

4. Час

5. Сила волі

6. Мета (це головне)

Щодо підготовки, то ходжу щоденно не менше 12.000 кроків, інколи навіть більше, часом у 1,5-2 або навіть і 3 рази більше. Напередодні кілька днів поспіль ходив від 23.000 до 84.000 кроків. Варто теж займатися ранковою гімнастикою, щоденно. Ну там вправи, віджимання (у мене 120 за раз виходить, колись було більше), еспандер, стійка і все таке. Вага має значення: важчий пройде важче (якщо взагалі пройде), легший – легше. Але це не критично, при сильній мотивації важчий може випередити легшого, у якого мотивація слабша.

Щодо відповідної витримки, то це не просто додавання кілометрів, і що як буде час, то пройду. З кожним десятком кілометрів сили непомітно падають, втома наростає, ноги ниють, коліна болять, сонце палить. Випив 5 літрів води за цей час, яка майже вся вийшла не в туалеті, а підчас ходьби на сонці. Її до речі не тягав з собою, лише постійно по дорозі докуповував, по 0.5-1 л. Перекус був мінімальний, трохи фруктів (щось по дорозі трапилося, яблучка чи груші під деревом, або пізні вишні, пів батончика з мюслі на перекус – це вже ввечері, коли йшов швидше. І теж втратив 5.000 ккал і 2 кг ваги. І власне, щодо колін. Колись, йдучи собі Києвом, запланував пройти 80-90 тис. кроків. Десь після 30 тис кроків почався біль в правому коліні. Я натомість йшов далі, а біль наростав. Почав навіть накульгувати. Це була помилка, бо коліно почало інтенсивно псуватися. Лише після 60.000 кроків сів ледве в автобус і доїхав додому. Потім 2 тижні лікувався таблетками. А десь через 2 роки треба було робити операцію на коліні: вирізати розірваний меніск.

Щодо взуття, то незважаючи на те, що вже давно собі ходжу, лише недавно усвідомив, що в міських умовах з твердим покриттям різне, навіть найкраще, гірське взуття – це погано. Натирання, мозолі, оббиття стіп – гарантовані. Порадили глянути в бік бігових кросівок, але якісних. Воно має бути на нозі комфортно, ніде не тиснути, десь на розмір більше. Ширпотреб і ноу-нейм з базару не підійде. Пішов і купив. Довго нічого не пасувало, або розміру відповідного не було (у мене 45 треба 46, або у випадку деяких фірм і 46,5 чи 47). Багато приміряв, врешті зупинився на японських кросівках фірми Mizuno, модель Wave Ibuki 04. Фірма у нас маловідома для загалу, поряд з Nike, NB, Adidas, Puma, Salomon, Asics, Merrell та іншими, проте хороша. Заснована ще у 1906 році, має багато інновацій і передових технологій. З ними і витримав, хоча під кінець вже ноги нили, а стопи починали оббиватися )

Відносно часу, то його треба запланувати, з розрахунку, що середня швидкість ходьби – десь 5 км/год. Це середня, бо реальна має бути більша. У нас тепер немає достатньо часу з огляду на комендантську годину в Києві. Вирушити можна не раніше 5 ранку, повернутися – до півночі. Зрештою, північ – це і так кінцева позначка, бо календарний день саме тоді і закінчується. В таких умовах маємо максимально 19 годин. Тут не виходить середня 5 км/год щоб пройти 100 км, лише трохи більше, десь 5,3 км/год. А враховуючи 2-3 довші перепочинки (у моєму випадку – це 7-10 хв), враховуючи сповільнення в дорозі, з приводу чи то роблення фото, чи то милування краєвидами, чи то купівлею води в магазині та інші різні випадки, то реальна швидкість має бути десь 5,5 - 5,7 км/год, в поривах – до 6 км/год а то часом і трохи більше. Якщо цього не триматися, дуже важко потім наздогнати. Я останні 4-5 годин вже часто йшов 6 або і більше км/год, бо якось не хотілося змарнувати шанс, щоб осягнути поставлену мету.

І тут власне сила волі важлива. Підготовка, кросівки, час, погода – все може бути ідеальним, але якщо воля слабка, то те все – до одного місця. Декілька разів в горах ми бачили повністю екіпірованих людей, з усілякими кийками, кайлами, кішками і канатами, і які поверталися назад, з підніжжя гори, бо була заметіль, холод, обледеніння і все інше, а ми без цього всього викарабкувалися на вершину. Бо сила волі нас штовхала. Так і тут: постійно себе треба змушувати, щоб наперекір втомі, вставати і йти, не зупинятися, не перепочивати більше ніж 2-3 рази за день, і не більше ніж 5-7 хв, не відволікатися, не казати собі, що це неможливо, що іншим разом, що спека, що все болить і т. д. Поки не має сильного болю в колінах, а лише маленьке ниття в тілі – йти, йти і йти. Від раннього ранку до півночі. Інакше ніяк.

Врешті мотивація – це головне, важливіше навіть ніж сила волі, бо саме вона керує волею. Без поставленої мети, без визначених цілей, сила волі може проявитися навпаки – щоб взяти і не йти. Таке ось вольове рішення. У когось сила волі, щоб дивитися щоденно серіали, бо така ось була поставлена мета... Тому якщо поставлена мета: пройти 100 км пішки за один день, в таких а не інших умовах: тверде покриття, спека, обмежений час, тоді твоя воля має завдання і жене тебе вперед, попри все. Без чіткої високої мети (але звичайно продуманої і більш-менш реалістичної), яка стає внутрішньою мотивацією і світлом для волі, всі інші засоби, такі як фізична підготовка, кросівки чи що там ще, стають мало придатними і послужать хіба що для прогулянки, довшої чи коротшої. Мотивація для такого рейду, 100 км пішки за день, є ключова, і лише тоді вже все решта з перерахованого – обов’язкова.