ЛЮДИНА, ЩО ВОЛОДІЛА 38 МОВАМИ ТА 50 ДІАЛЕКТАМИ

 

Поліглот – це людина, яка володіє багатьма мовами. Але багато – це скільки?

У суспільстві вважається нормою володіти двома-трьома іноземними мовами. У деяких державах офіційних мов кілька, наприклад, у Швейцарії – чотири. І багато швейцарців володіють усіма чотирма.

Ми знаємо приклади з історії, коли людина вільно розмовляла і писала більш ніж десятьма мовами. Але таких людей відносно небагато. Гіперполіглоти можуть вивчити набагато більше мов і без особливих зусиль.

Найвідоміший гіперполіглот минулого, чиї здібності засвідчені цілком достовірно, жив у XIX столітті. Це був хранитель бібліотеки Ватикану кардинал Джузеппе Каспар Меццофанті.

Про Меццофанті ще за життя ходили легенди – крім основних європейських мов, він знав естонську, латиську, грузинську, вірменську, албанську, курдську, турецьку, перську та багато інших. Вважається, що він перекладав зі ста чотирнадцяти мов та сімдесяти двох «говірок», а також з кількох десятків діалектів. Щоправда, досі дослідники розходяться у думці, скільки саме іноземних мов він знав, тобто, міг розмовляти на них і писати, перекладати усне та письмове мовлення? Натомість відомо, що кардинал все життя провів у рідній Італії і ніколи не подорожував поза її межами.

Ще в церковній школі Джузеппе вивчив латину, давньогрецьку, іспанську та німецьку, а від викладачів школи – колишніх місіонерів у Центральній та Південній Америці – дізнався кілька мов індіанців.

Меццофанті відзначався і в інших предметах і закінчив школу раніше за визначений термін, так що по молодості років його не могли висвятити в священики. Очікуючи цього обряду кілька років, він вивчив ще ряд східних і близькосхідних мов. Під час наполеонівських війн служив капеланом у шпиталі, де від поранених та хворих «підчепив» ще кілька європейських мов. Багато років був головним хранителем Ватиканської бібліотеки, де також розширював свої лінгвістичні знання.

Його батько був теслею за професією і хотів, щоб син пішов його стопами. Теслярські роботи, зрозуміло, не могли зробити людину багатою, але прогодуватися ними можна було завжди. На той час в Італії теслярі часто працювали на вулиці просто неба. Верстат хлопчика Джузеппе знаходився майже під вікнами школи одного старого священика, який навчав своїх вихованців давньогрецькою та латинською мовами. Джузеппе чув і запам'ятовував усе, що виходило з вікон школи. Незабаром він вивчив велику кількість іноземних слів, про що згодом стало відомо самому священикові-вчителю, який відтоді взяв талановитого хлопчика під своє крило.

Відома також ще одна історія, пов’язана із здібностями Меццофанті, яка дивує будь-кого, хто про неї чує. Одного разу, вже у сані священика, Меццофанті покликали сповідувати двох заїжджих злочинців, засуджених до страти. Увійшовши до них у камеру, Меццофанті виявив, що вони говорили іноземною мовою, яку він не знає. Священник розвідав, що то була за мова і за одну ніч вивчив її так, що зміг наступного дня сповідати приречених на смерть.

Так, Меццофанті від природи був супер-талановитий, і це дозволяло йому вчити мови швидко та легко. Але не лише у видатному таланті полягав секрет кардинала. Було ще щось особливе, що допомогло Джузеппе вивчити величезну кількість іноземних мов і набути слави гіперполіглоту.

На рубежі вісімнадцятого та дев’ятнадцятого століть Італія перебувала під владою Наполеона. Однак його владу на цій території почала витісняти Австрійська імперія, яка приступила власне до витіснення французів. Під владою Австрійської імперії знаходилася ціла низка територій. Відповідно, до складу австрійських військ входили солдати-носії різних мов.

Коли між австрійськими та наполеонівськими військами відбувалися бої, то лікарні італійських міст наповнювалися пораненими угорцями, чехами, словаками, австрійцями. Кардинал Джузеппе Меццофанті багато допомагав пораненим і в ході справи навчався у них мовами. Звідси можна зробити висновок, що успіх у вивченні мов пов'язаний зі спілкуванням. Меццофанті запам'ятовував іноземні слова та засвоював граматичні конструкції, слухаючи поранених солдатів. Але запам’ятовування не було пасивним, він намагався спілкуватися – погано чи добре – з носіями мов.

Життя Джузеппе Меццофанті було пов'язане з книжками, причому у прямому значенні цього слова. 1803 року він був призначений помічником бібліотекара у Болоньї. А ще через тридцять років, 1833 року, став головним хранителем Ватиканської бібліотеки. Він обіймав цю посаду аж до смерті. Безумовно, Меццофанті мав можливість доступу до великої кількості різних книг і багато читав. Постійне читання – це ще один фактор, який дозволив кардиналу освоїти шалену кількість мов.

Байрон так відгукнувся про Меццофанті: «Це лінгвістичне диво, йому слід було б жити за часів вавилонської вежі, щоб бути універсальним перекладачем. Я перевіряв його всіма мовами, якими знаю хоч одну лайку, так він вразив мене настільки, що я готовий був вилаятися англійською».