СМЕРТЕЛЬНА ДРУЖБА

 

31 травня 1997 року, тобто рівно 27 років тому у Києві Леонід Кучма та Борис Єльцин підписали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Російською Федерацією та Україною, в якому закріплювався принцип стратегічного партнерства, визнання непорушності існуючих кордонів, поваги територіальної цілісності та взаємного зобов’язання не використовувати свою територію на шкоду безпеки один одного.

На відміну від Будапештського меморандуму, який не мав прямої юридичної сили, цей документ саме її мав.

Договір був де-юре розірваний Україною, тому що де-факто був грубо порушений Росією і 1 квітня 2019 року офіційно припинив свою дію.

Що відбувалося перед цим?

Напередодні, 1994 року Леонід Кучма перемагає Леоніда Кравчука на виборах президента України. Перемагає під проросійськими гаслами. Під галсами відновлення «особливих стосунків» між Україною і Росією.

Потім Кучма трохи брикався, видавав від свого імені щось таке як «Україна – не Росія», бла-бла-бла, проте росія вперто гнула свою лінію, тобто свій план: спочатку база в Севастополі, потім інцидент на Тузлі, потім, вже за Януковича, Харківські угоди, свої люди у керівництві України і багато інших моментів, що готували ґрунт до остаточного поглинання. Коротко кажучи, «дружба аж до смерті» набирала обертів.

Як твердили деякі політологи, ця угода була тріумфом тиску Кремля на Київ. Коли Кучма переміг на виборах, у Москві у шовіністичній газеті «Завтра» на першій шпальті з’являється його портрет поруч з портретом нового білоруського президента Олександра Лукашенка і велика назва статті: «Наші». У Москві були впевнені, що до влади за підтримки Кремля приходять люди, які забезпечать поглинання України і Білорусі Російською Федерацією. Вже тоді, а минуло лише 3 роки з проголошення незалежності, цю державність росіяни сприймали як тимчасову.