DIVIDE ET IMPERA – РОЗДІЛЯЙ І ВОЛОДАРЮЙ

Ситуація на польсько-українському кордоні знову загострилася. З однієї і з другої сторони ллються претензії. Особливо, багато гніву від українців, які бачать, що блокада вже стала тотальною: не просто блокується зерно (що ще якось пробували пояснити аналітики), але теж вже і транспорт з пасажирами, волонтери з товаром, зброя...

З одного боку, польських протестувальників ніхто за всі ці місяці так і не почув (до речі, де їх мали почути: у Варшаві? у Брюсселі? у Києві?), тому вони і пішли ва-банк. Зрештою, у Євросоюзі з тими загальноєвропейськими протестами фермерів взагалі якийсь сюр: одні, в соціалістичному дусі, вимагають для себе постійно субсидій, бо інші, в лівому дусі, наклали на них непомірні еко-вимоги.

Але тих фермерів не чують і здається не скоро почують (хіба що будуть якісь страшні погроми, або щось подібне почнеться як на нашому кордоні), бо це загальна тепер така агрополітика ЄС, яка полягає в двох словах тому, що наказано радикально зменшити вживання хімічних добрив, щоб вирощувати більш еко-продукцію, все це «задля екології і здоров'я». Відповідно, стало дорожчим вирощування цієї продукції. А одночасно ціни на продукцію впали відсотків на 30, бо світові конкуренти мають все набагато дешевше.

З іншого натомість боку, йде гібридна війна і росія напевно не стоїть осторонь саме цього протесту, а як подейкує дехто, не опускає пропагандистських рук і по всій Європі, там де протестують аграрії у багатьох країнах ЄС, між іншим власне з приводу еко-дурниць різних Грет Тумберг, що і підвищило в результаті собівартість агропродукції.

Напевно кремль підсилює те блокування на кордоні, використовуючи ситуацію, ширячи серед польських фермерів антиукраїнські наративи, що це українське зерно і українські латифундисти допроваджують їх до банкрутства тощо. До нашого українського «праведного гніву» напевно теж підливає кремль оливи, і тому багато українців узагальнюють справу, переводячи свій гнів а часом і ненависть – поки що переважно в соцмережах – на всіх поляків чи на всю Польщу. Тобто, на наших передових партнерів у цій війні з рашизмом. Про що рашистам і йшлося.

«Розділяй і володарюй» – стародавнє римське прислів'я, яке однак походить ще бодай від Филипа ІІ, еллінського правителя Македонії, батька Олександра Македонського. Цією тактикою пізніше вправно користуватиметься московія протягом вже багатьох століть. Це прислів'я, чи це гасло, щоправда, початково мало скоріше позитивний вимір, бо йшлося про передачу центральної сильної влади на місця, локально, такий собі перерозподіл, щоб країною легше було керувати.

Пізніше, щоправда, почалося зловживання з цим «розділянням і володарюванням». Вже Юлій Цезар використовував цю тактику, цькуючи одне на одного германські племена, і таким чином завойовував їх, розділених між собою. У Франції король Людовік XIV впроваджував інтриги між своїми міністрами, які з цього приводу сварилися між собою, а король контролював весь процес, не даючи нікому ввійти з кимось в сильніший від його влади союз.

Пізніше британці у своїй індійській колонії подібно зводили чолами різні етнічні та релігійні групи Індії, таким чином контролюючи величезну країну. Нацисти підчас ІІ Світової війни, передусім руками Геббельса та Гіммлера, проводили політику «розділяння і володарювання» на Сході, цькуючи між собою поляків, євреїв, українців, білорусів і т. д.

Подібно цю тактику можна постійно бачити в історії нашого північного сусіда, як він вправно цим зловживанням запроваджував свої ідеї в практику... Те саме робиться і тепер, між іншим - на кордоні. Не обов’язково створювати від нуля якусь інтригу, важливо щоб влитися в неї і скеровувати її в потрібному для себе руслі, передусім – у бік загострення, збільшення антагонізмів, гніву, ненависті, переходу від дружби і партнерства до звинувачень і ворожнечі.

Причому, робитиметься це майже стовідсотково руками двох сторін, і у кожної до ненависті будуть стовідсоткові і залізні аргументи (навіть загалом слушні), натомість диригент цього всього контрольованого процесу безпосередньо не вмішуватиметься, лише ззовні смикатиме за ниточки: інформаційні, фейкові, пропагандистські, історичні, етнічні та інші. Ну і теж фінансові – не безпосередньо, не прямим учасникам ворожнечі, але через якихось посередників. Тим посередникам конфлікту навіть не обов'язково знати, хто їх підкормлює...

Отже, принцип цей загалом полягає в тому, щоб провадити таку тактику – звичайно, приховану – яка б сприяла створенню, посиленню та використанню протиріч, відмінностей чи розбіжностей між двома чи більше сторонами для контролю над ними. Причина конфлікту не мусить рівномірно розподілятися по обидвох сторонах, може навіть бути лише хтось один більше винен – для режисерів це навіть краще, бо невинна сторона вперто і довго не поступатиметься, про що і йдеться у сценарії «Розділяй і володарюй».

Крім того, у внутрішній політиці, але теж на зовні, у міжнародних політичних іграх та інтригах (а росія тут – один з лідерів) створення або, принаймні, запобігання дрібній ворожнечі серед менших гравців. Така ворожнеча виснажує ресурси та запобігає союзам, які могли б кинути виклик владі чи спільному ворогу, бо енергія використовується тепер одне на одного, тобто на партнерів у даному союзі, замість проти спільного ворога...

Тим не менше, не зважаючи на підступність ворога, на його багатовіковий досвід у запровадженні тактики «розділяй і володарюй» для досягнення своїх імперських цілей, все-таки є надія, що як одна так і інша сторона не поведуться остаточно на цю пастку.

Коли мова про «сторони», то йдеться не про «народні маси», бо вони загалом легко ведуться на провокації, а глибші аргументи не сильно розуміють, тому керувати ними і їхнім «праведним гнівом» в принципі не так важко. Йдеться про відповідальних за країни політиків, державних діячів, мислителів, загалом про владу на всіх рівнях, чи теж про «четверту владу» – журналістів.

Якщо коротко, то попри все, належить згуртуватися, не дати себе знову обдурити, не дозволити себе перемогти хитрому ворогу, який грає на емоціях. А потім, після втрати країни, сидіти з бандурою на площах окупованих міст і тужно співати, яка в нас (знову) погана доленька. І звинувачувати в цьому всіх навколо, лише не себе, бо ми ж «були праві» і гнів наш був «слушний».

Можливо, ми і були праві, скоріше за все гнів наш був слушний, так, у нас війна і ми мусимо продавати свою продукцію і заробляти. Але проти цієї підступної тактики рашистів «розділяй і володарюй» стратегія наша поки що нікудишня, і можна з цією «правотою» і з гаслами «не даймо себе ввігнати у меншовартість», з цим пошуком більш винного у ситуації, що склалася, втратити країну. Тобто, знову стати на наші вже традиційні українські граблі.

Підчас смертельної небезпеки, коли горить власна хата і є загроза власному життю, не дискутують, хто це її підпалив, і чому хтось хату не застрахував, чи що тепер мені всі все винні, бо я постраждалий. Такі дії можуть мати місце пізніше, тепер натомість призведуть до цілковитої втрати дому. Підчас пожежі передусім концентрація має бути на гасінню, спільному та організованому. Лише так є шанс врятувати свій дім.

***

P.S. Тих, кого обурила картинка, що ніби то «ми такого не говоримо», хочу заспокоїти: сам бачив таке і подібне у соцмережах.