БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?

 

Якийсь атеїст в одній цікавій групі у Фейсбуці що називається «Церква Атеїстів», коментуючи одну картинку, що зображувала Христа в небі, і разом з Ним там відомих постатей історії, написав: «Всі ми там не будемо!»

Пригадався відомий приклад французького екзистенціаліста і феноменолога Жан-Поля Сартра, з його книги «Буття і ніщо», в якій автор надає такому феномену як «ніщо» буттєвого характеру. Іншими словами, ніщо існує.

Суть прикладу Сартра така. Коли ми стикаємося зі світом, ми маємо очікування, які часто не виправдовуються. Наприклад, П'єр не в кафе, коли ми думаємо, що зустрінемо його там, бо домовилися з ним, але він чомусь не прийшов. Тому тепер, коли бачимо, що його немає – то це заперечення, порожнеча, ніщо замість П'єра. Коли ми шукаємо П’єра, його відсутність є формою заперечення, все, що ми бачимо, всі об’єкти і люди це «не П'єр». І потім Сартр стверджує: «Очевидно, що небуття завжди з’являється в межах людських очікувань».

Пригадався інший приклад, вже з особистого досвіду. 1999 року папа Йоан Павло ІІ відвідав Польщу, між іншим Краків. Домініканцям якось вдалося організувати його візит в нашій краківській базиліці. Приготування тривали декілька місяців, запрошено сотні гостей з цілої країни і з-за кордону, храм був значно перероблений під цей 15-хвилинний візит великого гостя.

Але у визначений час папа Йоан Павло ІІ не з’явився, бо захворів. Головний настоятель домініканців промовив тоді до зібраних: «Вітаю всіх вас, і особливо вітаю серед нас великого Відсутнього...» Крісло, де мав сидіти папа, було пусте.

Відколи Гегель у своєму труді «Наука логіки» ототожнив буття з небуттям, надавати таким поняттям як «ніщо», «небуття» чи «відсутність» характеристик існування стало можливим.

Гегель у своїй книзі пише про поняття «чистого буття», тобто позбавленого будь-яких ознак та визначень. І це «чисте буття» анітрохи не відрізняється від поняття «чистого ніщо»; оскільки це не є буття чогось (бо тоді воно не було б чистим буттям), то це є буття нічого. Перше і найзагальніше розумове поняття не може бути утримане у своїй особливості – воно нестримно переходить у своє протилежне – це знаменита діалектика Гегеля, з її тезами, антитезами і синтезом.

Отже, буття стає нічим; але, з іншого боку, і ніщо, оскільки воно мислиться, не є вже «чистим ніщо»: як предмет мислення воно стає «мислимим буттям». Коротко кажучи, Гегель, за словами Гайдеґґера, покінчив з дотеперішньою західною філософією. Між іншим, відкинувши один з основоположних принципів логіки, а саме «принцип несуперечності», згідно якого «не може щось бути і не бути одночасно». На місце старої логіки, а з нею теж і метафізики прийшла діалектика, або як кажуть у народі «не все так однозначно».

Можливо, в поезії чи в якійсь літературній фікції таке щось може мати місце. Але перенесення заперечення принципу несуперечності в реальне життя викривляє часом дійсність до невпізнаваності і робить можливими будь-які твердження чи сповідування будь-яких ідеологій, як логічно допустимих, а отже «ані добрих, ані поганих одночасно».

Є однак в цьому і позитивна сторона. Коли хтось твердить, що «жодне речення не є абсолютною істиною», то це відноситься і до цього власне речення. Або теж до твердження того нашого атеїста, що «всі там не будемо».