«ГНИЛОЙ ЗАПАД»

 

«Гнилий Захід» – це ідеологічне кліше, яке народилося в XIX столітті в росії в ході полеміки між слов'янофілами та «почвєнніками» з одного боку та «западинками» з іншого.

Загалом, то вислів «Гнилий Захід» є метафоричним висловом скептичного ставлення до ідей і цінностей, пропонованим Західним світом. З того часу цей образ став політичним кліше, що активно застосовувався в радянській і російській пропаганді, часто як «загниваючий захід», а в 1930-ті і повторно з кінця XX століття – захід, що «розвалюється».

Саме словосполучення «Загниваючий Захід» вперше використав слов'янофіл академік Петербурзької Академії наук Російської імперії Степан Петрович Шевирьов близько 180 років тому. З того часу Захід продовжує гнити, а Російської імперії давно вже немає ... Сам Шевирьов, до речі, спочив у Бозі у загниваючому Заході, у місті Париж.

Хто такий автор цього невмирущого кліше? Шевирьов Степан Петрович (18 [30] жовтня 1806, Саратов, Російська імперія – 8 [20] травня 1864, Париж, Французька імперія) – російський літературний критик, історик літератури, поет, громадський діяч слов'янофільських переконань, ординарний професор і декан Московського університету, академік Петербурзької Академії наук.

Понад два роки (1838-1840) Шевирьов був за кордоном, відвідуючи лекції археологічного інституту в Римі, слухав лекції в Берліні, Мюнхені, Парижі, Лондоні, працював у бібліотеках, зустрічався із західноєвропейськими вченими. Удостоєний ступеня доктора філософії Паризьким університетом, обраний членом художнього товариства в Афінах, філологічного товариства в Аграмі (нині Загреб, Хорватія).

1841 року у першому номері журналу «Москвитянин» було надруковано статтю С. П. Шевирьова «Взгляд русского на образование Европы». У ній, зокрема, було сказано (мовою оригіналу):

«В наших искренних дружеских тесных отношениях с Западом мы не примечаем, что имеем дело как будто с человеком, носящим в себе злой, заразительный недуг, окружённым атмосферою опасного дыхания. Мы целуемся с ним, обнимаемся, делим трапезу мысли, пьём чашу чувства… и не замечаем скрытого яда в беспечном общении нашем, не чуем в потехе пира будущего трупа, которым он уже пахнет».

Цю думку Шевирьов повторив у кількох інших статтях. Один з кореспондентів журналу «Москвитянина», в 1844 році писав до головного редактора цього журналу, Погодіна: «Зроби милість, вгамуй ти Шевирьова, він схиблений на гниючому Заході». Висловлювання Шевирьова зустріли різку критику теж Бєлінського. Про «наших ненависників лукавого та гниючого Заходу» згадує в одній зі своїх рецензій і Салтиков-Щедрін.

Костянтин Леонтьєв, російський лікар, дипломат, мислитель релігійно-консервативного спрямування, і теж філософ, писав у своїй статті «Грамотность и народность» (1868 р.), що російське суспільство ніде і ніколи нічого не могло самостійно вигадати через відсутність самобутності і творення, крім виправдань і «гнилого Заходу».

Натомість один сучасний російський публіцист і журналіст Олександр Баунов (нар. 1969), який з 2022 року працює науковим співробітником в Інституті гуманітарних наук у Відні, у своїй книзі «Миф тесен» (2015), твердить, що з погляду інших народів, цим «гнилим Заходом» є сам російський народ.