ПО ПОЛИЧКАМ І БЕЗ ЕМОЦІЙ

 

Постійно варто розрізняти, щоб не спрощувати, щоб відділяти знаменитих «мух» від не менш знаменитих «котлет», коротко кажучи, щоб не подавати викривлену і емоційно забарвлену інформацію, позбавлену не лише максимально повної правди, але часто і фактажу. Постійно про це говорю, постійно про це дискутую, постійно за це отримую по голові від «простого мудрого наріду», який хоче чути лише просту і емоційно-запальну інформацію. Лише декілька прикладів, як треба розрізняти. А щоб не було великих дискусій, то приклади не дуже запальні.

Новина кінця березня 2023: Проти Дональда Трампа офіційно підписані і підтримані звинувачення. П’ять років розслідування в США закінчились історичним рішенням – вперше до кримінальної відповідальності буде притягнуто екс-президента. Відразу хтось, не перевіряючи інформації зареагував, бажаючи бути «розумнішим» за інших, що вже «по Клінтону був суд». І додав: «за секс з Монікою». Ну і новина з середини березня 2023 року щодо ордеру на арешт президента росії путіна за депортацію українських дітей.

 

Клінтон і клятва

Власне, щодо першого. Чув дзвін, але не знає де він. По Білу Клінтону не було ніякого суду, бо він тоді був Президентом США, а Президента судити не можна, треба спочатку зняти з нього ці повноваження, або дочекатися, коли закінчиться каденція. Був натомість запущений процес імпічменту, але не «за секс з Монікою Левінскі», а за те, що Президент збрехав під присягою про те, що нібито у «нього з цією жінкою нічого не було». А це вже кривосвідчення.

У США, як і у багатьох інших країнах, брехати під присягою, тобто давати кривосвідчення чи кривоприсягу (англ. perjury) правоохоронним органам – це кримінал, який карається тюремним строком до 5 років. А так як не можна притягнути до відповідальності чинного Президента США, то і був запущений пізніше процес імпічменту, власне з приводу кривосвідчення, тобто криміналу підчас президентського терміну. Що там у Клінтона було з Левінскі – це його справа, він хоча спочатку це і заперечував, але потім, коли Моніка усе розповіла, зізнався, вибачився перед нею і перед своєю жінкою, Гіларі. І взагалі, кримінальне право не дуже цікавлять романтичні відносини, навіть президентів. А ось народ і жовту пресу – так. Проте імпічмент Клінтону готували саме за кривоприсягу, а не за роман з Левінскі.

Коротко кажучи, з Клінтоном і Левінскі справа була не «в плямі на сукні», а в брехні про цю пляму. Здавалося б, які забавні люди ці юристи. Бо ж для «простого народу» (С) саме адюльт зірок чи політиків цікавий, тобто приватне життя має більше значення, ніж публічне. Проте це звичайний популізм і жовта преса. Натомість у законах США досить чіткі стандарти. Там не займаються особистим життям, поки воно не стає криміналом, а ось кривоприсягою ще й як. І не дають тут спусту. Клінтона врятував лише Сенат, який його пізніше позбавив клопотів з імпічментом.

 

Трамп і бізнес

І щодо другого. Дональда Трампа, якщо справа дійде до суду, теж судитимуть не за те, що в нього було щось там з порнозіркою, бо це privacy, тобто його приватна справа. І навіть не за те, що він їй заплатив за мовчання – бо це їхня двостороння домовленість. А за те, що цей бовдур заплатив їй, через свого адвоката Коена, з передвиборних коштів, втягнувши в свої шури-мури треті особи. І таким чином вчинив кримінал, бо це гроші, між іншим, платників податків, і взагалі, згідно законодавства, їхнє походження і їхнє призначення строго регламентоване, а це в США святе.

Ясно, що у випадку Трампа, то там «ніде латки пришити» щодо цих справ. Десятки жінок повідомляли, що він їх домагався, ба, навіть були звинувачення у зґвалтуванні, проте Трамп все заперечував, а до судів справа не доходила, бо ці звинувачення посипалися тоді, в основному, коли він вже був кандидатом у Президенти США чи тоді, коли вже 2016 року був обраний Президентом, а отже мав цілу масу прихильників і мандат. Знову треба би було запускати процедуру імпічменту, а з цим не так просто, як здається, особливо коли у тебе є Конгрес.

Однак тепер у правоохоронних органів з’явився жирний козир: врешті вдалося майже повністю довести те, в чому адвокат Трампа, Коен, зізнався ще 2018 року, а що Трамп, по старій звичці, заперечував: що виплати порноакторці Деніелс за мовчання велися з тих фінансових каналів, на які впливали гроші до передвиборчого фонду Трампа. А це вже кримінальне порушення федеральних законів про фінансування кампанії кандидата у Президенти. Тут вже не так складно буде як з «плямою на сукні», яка «хто знає, звідки взялася», чи з домаганнями, які «могли бути по взаємній згоді дорослих осіб», але тут все задокументовано у фінансових звітах. Власне, не «оплата мовчання», бо це всі юристи США визнали, як нормальну юридичну процедуру, але саме джерело оплати, а тут вже в США милосердя не буде. І взагалі, у звинуваченні, яке суд Нью-Йорка висунув Трампу 30 березня 2023 року, нема ні слова про його «інтимні прогулянки», лише відбулося голосування за висунення Дональду Трампу звинувачень «у понад 30 злочинах, пов’язаних із шахрайством у бізнесі».

 

Путін і діти

Після того, як 17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав міжнародні ордери на арешт президента росії владіміра путіна, деякі експерти у галузі міжнародного права сказали, чому підставою для видачі ордера на ім’я Путіна стала депортація дітей, а не Буча приміром, чи Маріуполь, чи інші злочини, яких вже тисячі, хоча б починаючи від 24 лютого 2022 року? Про цей казус пише, між іншим, юрист Ігор Поночевний.

А все дуже просто: бо простіше з доказовою базою. Це як з мафіозі Аль Капоне: злочинів він вчинив що не міра, але до жодного знайти залізні докази було за складно. Тому в 1931 році Капоне був звинувачений за ухилення від сплати податків – тут вже федеральні закони були чіткі, а несплата була чітко зафіксована. Власне, не за вбивства, не за контрабанду, не за інші злочини, а саме за несплату податків сів бос мафії.

Так і тут, зі злочинами путіна. Як би нам це не здавалося абсурдним, але Захід, який постійно діє у правовому полі, то для юристів там довести юридично вину путіна у подіях у Бучі чи Ірпені надто складно. Обвинувач, якої б ненависті він не відчував до путіна, не зможе довести, що вбивство мирних мешканців Бучі – його рук справа. Що це він наказав – вбивати невинних.

А це тому, що право оперує фактами, а не емоціями. У суді, якби путіна посадили на лаву підсудних за Бучу, чи за Маріуполь, будь-який адвокат заперечить, і легко доведе, що вбивства населення є справою виконавця на місці. Солдатам наказали захопити населений пункт, а вони за своєю волею вбили і замучили невинних. Вони, а не керівництво Кремля, чи навіть не керівництво росармії.

Інша справа з депортацією дітей. Тут явних доказів вини особисто путіна набагато більше. Бо путін, аналогічно як і його колишній колега Трамп, є часом трохи бовдуром, і сам наговорив у цій справі достатньо, щоб його посадили. Здається, йому й на думку не спадало, що вивіз дітей з території країни, в яку ти прийшов з війною, примусова асиміляція цих дітей, позбавлення їхньої національної ідентичності є найважчим злочином і трактується як геноцид. А саме про ці наміри путін заявляв, у тому числі і як одне з обґрунтувань вторгнення.

І таким чином президент рф перехитрив самого себе. Він багато разів стверджував публічно, і це запротокольовано для суду, про наміри позбавити українських дітей їхньої національної ідентичності. Про Бучу натомість твердив, що то все фейк і постановка, як і колись про початок війни 2014 року, що «нас там нєт». Тепер же сам добровільно зізнався. Говорив про «врятування населення, в тім теж дітей, в Україні від нацистів». Робилося це для юридичної легітимації, у рамках національного російського законодавства, свого вторгнення. І таким чином попав у свою ж пастку: ті самі заяви путіна стали підставою для висунення йому звинувачення в рамках міжнародного законодавства.

 

Загальні висновки щодо «мух» і «котлет»

Отже, варто часом спокійно дивитися на справи, без емоцій. Не кидатися на новини відразу, як тільки вони з’являються, лише дати їм «постояти» дещо, щоб зібралося побільше додаткових даних. Не говорячи вже про те, щоб кидатися на неперевірену інформацію, з різної жовтої преси, нашої чи закордонної (від російської часів путіна взагалі належить триматися подалі). Про різні сумнівні канали навіть немає мови.

Та й взагалі, щоб навчитися розрізняти, що є що, і хто є хто, варто бути спокійнішим чи спокійнішою, більш покірним чи більш покірною, більш покладатися на здоровий розсудок, аніж на емоції, пробувати дивися очима інших (деколи навіть ворогів, але не завжди!) на справи, а не лише замикатися у своїй інформаційно-світоглядній та національно-патріотичній бульбашці. Те, що ми Українці, це добре, але крім нас на цій планеті, є ще багато інших народів і країн з їхніми інтересами і політикою. Для цього і існує дипломатія, щоб виляючи поміж всіх цих інтересів, не лише кричати, що «ми праві, подивіться», але і вміти почути, а також вміти представити свою позицію таким чином, щоб вона була сприйнята.

Що з того, що ми праві, якщо на землі немає поки що Царства Божого (і не буде!), але є цей наш «світ» зі своїми інтересами і слабкостями. Навіть західний світ, з його демократією. Про яку Черчіль бодай же свого часу сказав, що це «найгірша з можливих систем управління, але поки це щось найкраще, з чим довелося жити людям». Біда в тому, що багато хто, не вміючи розрізняти, дивиться і наголошує лише ту першу частину речення про демократію, і не бачить тієї другої. Звідси в Україні і антиєвропейська риторика, і то не лише колись, але навіть тепер, і що Захід нас не підтримує нас так, як належить, і що ніби за що ми боремося, за те «щоб вступити у те болото, яке там у них»? До речі, на росії ці гасла кружляють на телебаченні і відповідно у народі набагато більш масово і більш зловісно.

Вміти розрізняти – це не просто приватна чеснота, щоб бути собі таким «мудрецем», часто для самого себе чи у власних очах. Це практична навичка, яка захищає нас від фальші, від брехні, від фейкових новин, від перекручень і маніпуляції, а країну загалом – від маргіналізації і жалісного споглядання на нас більш розвинених держав. Що скоріше навчимося тверезо мислити, то швидше долучимося до цивілізованої родини розвинених народів. Так, до цього нам ще далеко, судячи з наших ЗМІ, телебачення, дописів, коментарів, голосування, реакцій народу на новини, наші і закордонні. Проте, варто лупати цю стіну і малими кроками дертися наверх, на покорення цієї вершини.