ПРОЩАЙ, НЕМЫТАЯ...

Колись російський імперець і шовініст Йосіф Бродський, родина якого походила з Бродів що на Львівщині, вперто твердив, що то «велікая рассія», звідки його родина. Ніяк не міг погодитися з Україною не в рамках росії чи з українською мовою в Україні.

Так ось, 1992 року цей українофоб, декілька місяців після референдуму і виходу України з СРСР, тобто з росії, написав свій українофобський опус, а саме вірш «На независимость Украины». Опублікований він за його життя не був, лише після 1996 року, тобто після його смерті. Однак, до своєї смерті Бродський ще встиг його декілька разів особисто прочитати десь там в Америці на різних москвофільських тусовках.

В принципі, цей символічний вірш міг би бути «розлученням і прощанням». Не таким, як у цивілізованих людей, типу як у Чехії і Словаччини, лише як у дикунів, які не вміють культурно розходитися. Правду кажучи, то це ще не найгірше, що імперці видали під адресою України. Деякі з них взагалі й не думали прощатися.

У будь-якому разі, принаймні тоді, на початку 90-х минулого століття, все відбулося без мордобою, як не вийшло, приміром, у молодшої сестри росії і її міні-копії – Сербії, яка крім того, що не хотіла культурно попрощатися, то ще й після розпаду Югославії встругнула загальний мордобій з елементами геноциду.

Старша сестра Сербії, росія, не відразу вдалася до звичного собі насилля, бо завдяки нашим політикам-багатовекторцям, нашим громадянам «какая разница» та іншим нашим совкам тримала нас у своїй орбіті і мала надію (План А), що не зважаючи на Акт Незалежності України з 1991 року чи Будапештський Меморандум 1994 року, їй колись таки вдасться приєднати нас до себе.

Коли ж це не вдалося, не зважаючи на пропаганду про «трієдіний народ», а потім і взагалі про «адін народ», і коли в Україні частка проросійських політиків, совків і тих, кому «какая разница» істотно зменшилася, а Україна почала виразно видиратися з рук росії, ця остання вдалася до Плану Б, а саме – до звичної собі агресії і окупації сусіда під надуманим приводом.

Проте, План Б теж буксує, «что-то пошло не так», і на росії деякі, типу пропагандистки Сімонян, бачать це, і вже не маючи такої впевненості як рік тому, просто повертаються до українофобського пасквіля Бродського, понад 30-літньої давнини, «На независимость Украины».

Ну що ж, нарешті! Той опус був таким собі «прощанням». Щоправда, в стилі росії: зі зневагою, з безкультурщиною, з «плюванням у Дніпро», зі зверхністю, з брехнею, з шовінізмом та з українофобством. Але – прощанням. Більшість на росії, однак, цього прощання не сприйняла серйозно і вирішила, як то на росії буває, що «русские прощаются и не уходят». Особливо з приходом путіна ці дурні тенденції посилилися.

Однак українці вже мають досить цієї «дружби» і життя в одному домі разом з дурнуватим, грубуватим, безкультурним, шовіністичним злочинцем і вбивцею, тому Україна вирішила попрощатися насправді і назавжди. І показала серйозність своїх намірів, здивувавши на початку 2022 року навіть весь цивілізований світ.

Отже, росіяни, читайте свого українофоба Бродського, як от дає приклад Сімонян, живіть собі в своїй московщині, пробуйте утримати те, що там маєте і не дати йому розвалитися (хоча це сумнівно, що вам вдасться), спробуйте хоча б трохи стати більш цивілізованими і культурними, займіться собою, перестаньте жити «славним минулим» (яке зовсім не славне) чи «світлим майбутнім» (нічого вам не світить, якщо не змінитеся).

І хай щастить!