ЯК ПРАЦЮЄ РАШИСТСЬКА ПРОПАГАНДА

 

СПРОБА ОПИСУ, ЯК ПРАЦЮЄ РАШИСТСЬКА ПРОПАГАНДА НА ВНУТРІШНЬОМУ РИНКУ. НА ПРИКЛАДІ РЕПОРТАЖУ

1. Пропагандисти беруть якогось «очевидця» (типу «мама русского мальчіка в трусіках, каторава расп'ялі»). Це або дійсно хтось з «місця подій», або завезений сюди: для глядачів у якомусь Мухосранську чи навіть у москві і так не вдасться розібратися.

2. Автори сюжету підсувають «головному очевидцю» з репортажу вже заготовлений сценарій розповіді, який має бути короткий, і щоб запам'ятовувався. Ані дійові особи не важливі - чи то «жертви», чи «виконавці» (є просто загальне: «вони», або «украінскіє салдати»), ані місце подій (будь-яке містечко підійде, яке свого часу окупували росіяни) - головне, щоб в пам'яті залишилося саме «звірство», вчинене «укрАінцамі».

3. Зазвичай, це історія, власне, якихось звірств «українських нацистів», найкраще над «старіками, женщінамі, дєтьмі». Якщо ці всі категорії населення «русскіє», то ще краще. Але тепер підійдуть і «укрАінскіє дєті», яких власне «наша армія» приїхала «асвабаждать ат нацистав».

4. Жодних доказів у такому «репортажі» не показано, лише розповідь «очевидця», який «і сам в це не вірив, поки не побачив на власні очі». Міміка, жести, подихи-вздихи, відповідне наближення камери, серйозність на обличчі - все це має переконати глядача Мухосранська, що вся ця історія - це «чиста правда».

5. Якщо вже дуже треба «докази», то до пропагандистів долучається якийсь «Мосфільм» чи інша «Студіо-продакшен», і разом роблять відповідну «документалку» з «русскім мальчіком», тобто хлопчиком-актором, з якимось зйомками на руїнах знищеного будинку в неважливо якому «городе, унічтоженном абстрєламі ВСУ», чи зйомками в якомусь лісі з найденими там трупами (ліс може бути знятий десь на росії, а трупи або муляжами, або вже в целофані, або дійсно підвезені з фронту свої 200-ті тощо.

6. «Репортаж» з'являється в якихось новинах чи передачах на центральних каналах росії, з відповідним вступом ведучого: «Сейчас ми вам покажем історію/кадри/запісь, от каторой волоси встают дибом, і в которую невозможно поверіть, что такоє маглі сделать люди...». Після сюжету є пауза, 5-10 секунд тиші, «вздох» ведучого чи ведучої, і завершення картинки висновком: «Ета нєвазможна забить, ета нєльзя прастіть»...

7. Реакція глядачів, між іншим, приносить владі рашистів декілька бонусів: а) скеровує гнів обивателя росії не на свою владу, а назовні, на «нелюдів-укронацистів», б) утверджує в переконанні, що все-таки ця війна правильна, в) ще раз переконує, що Захід допомагає «укрАінскім націстам», тому росія правильно бореться зі «світовим злом», г) відволікає від репортажів про реальні злочини власної армії у Бучі, Ірпіні, Ізюмі тощо, д) викликає тривогу, страх, а передусім - ненависть, а масою обивателів в таких емоційних станах легше керувати, і легше їй впарювати чергові порції брехні.

P. S. Що з цим робити? На центральні канали росії ми і так не маємо доступу. Тим не менше, відповідний репортаж, розслілування-спростування на кожний з таких пропагандистських фейків треба робити і ширити в соцмережах. Нам здається це смішним і примітивним, але насправді це зброя, хто зна, чи не сильніша від рашистських ракет. Тому має бути наша антипропагандистська ППО, поряд з антиракетною.

Приклад пропагандистського інтерв’ю:

https://www.facebook.com/petro.op/videos/526661802674212