КОРИСНИЙ ІДІОТ РОСІЇ РОДОМ З НІМЕЧЧИНИ А ХОДОМ З АМЕРИКИ І ЙОГО THE END

 

Після авантюри Путіна в 2014 році в Криму колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер, якому тоді виповнилося 90 років, написав статтю у Washington Post під назвою «To settle the Ukraine crisis, start at the end» («Для врегулювання кризи в Україні належить почати з кінця»). Стаття з'явилася на сторінках газети 5 березня 2014 року і таке враження, що в певній мірі впливала на політику США по відношенню до Росії десь до початку 2022 року. А потім нарешті все радикально змінилося, і бредні старого маразматика про «особливий шлях Росії» вже на щастя не беруть до уваги.

Зрештою, це не було чимось новим у поглядах Кіссінджера. Саме він був ініціатором «Розрядки» у відносинах між США і СРСР у 70-х минулого століття, він був одним з організаторів виводу американських військ (а отже поразки) з В'єтнаму, він стояв за арабо-ізраїльськими переговорами, налагоджував відносини США з комуністичним Китаєм, він теж був прихильником «Realpolitik», тобто коли в політиці ціль домінує над мораллю і засобами, якими вона досягається. Ходили чутки, що Кіссінджера тоді завербувало КДБ, чутки не підтверджені документально, але все ж пізнається по плодам, чи не так?

У всякому разі, світ тоді дивився на ці всі звершення Кіссінджера з захопленням і на знак подяки вручили йому Нобелівську Премію Миру 1973 року. Проти цього протестували два члени нобелівського комітету, які на знак протесту подали у відставку. Але це не допомогло, «голуб миру» почивав на лаврах. На щастя, пізніше до влади в Америці прийшов Рональд Рейган, який остаточно відсунув зі своїх радників Кіссінджера, оголосив Країну Рад «віссю зла», і СРСР незабаром канув у Лету. Щоправда, після перемоги Трампа у 2016 році, Кіссінджер знову став позаштатним радником президента, але на щастя не надовго. Саме тоді наш герой радив Трампу офіційно визнати Крим російським.

Щодо статті про «врегулювання української кризи», то власне Кіссінджер, як дипломований політичний історик, начитався десь різних однобоких історичних даних про Київську Русь, про Росію, про Україну, і пише там наступне. Україна не повинна бути ані зі Сходом, ані з Заходом, але має бути «мостом». Тобто щось таке, як відома вже нам кучмівська «багатовекторність», або іншими словами «ні риба, ні м'ясо». Звичайно, наш автор не рускомірець, а дипломат, тому «Росія повинна шанувати кордони України» і все таке. Крим якось у ці кордони не зовсім вміщається. Або інакше: під час написання статті ще ніби вміщався, але на особливих умовах, а пізніше шановний автор виправдовував «вибір кримчан».

Росію натомість взагалі Захід не розуміє, особливо її історію, і тому Кіссінджер нашвидкуруч представляє цю «історію». Київська Русь – це колиска Росії, це її серце, саме звідти у неї державність, релігія, мова тощо. А отже – парафразуючи шановного автора – виривати Україну з рук Росії – це як виривати комусь серце. Зрештою, Україна віками була частиною Росії (чи ще якихось інших держав), тому «не все так однозначно і просто» з цим протистоянням двох сусідніх держав, як собі думають «деякі бюрократи на Заході». Ба, далі йде непереборний аргумент: навіть шановні на Заході дисиденти, такі як Солженіцин і Бродський, вважали Україну невід'ємною частиною Великої Росії! Ну так, можна було ще докинути декількох шановних і відомих російських нео-імперців.

Україна взагалі поділена, пише Кіссінджер, тобто маємо справу як би з «двома Українами», і за мовною, і за релігійною, і за ментальною ознаками. А тому, бути по стороні лише однієї частини, як це робить, на думку шановного автора, Захід, нерозумно і недипломатично. Та й самі українські лідери були весь час односторонні: то прозахідні, то просхідні, за 23 роки незалежності не встигла Україна виховати політиків, які б «шукали компромісу» між своїми двома частинами...

А далі, після деякого бла-бла-бла про протистояння Заходу і Росії, йдуть самі смаколики. Захід повинен перестати демонізувати Путіна, бо це хибна політика (привіт 30-і роки ХХ століття і «не демонізуймо Гітлера!»). Путін теж не повинен нав'язувати свою волю Україні мілітарним шляхом, бо це може призвести до нової Холодної війни. Але загалом, то Путін – «справжній стратег», і його стратегія базується «на знанні історії своєї країни» (оп-па!). Звичайно, він не дуже добре розуміє психологію чи цінності США, проте і Америка не дуже добре розуміє історію та психологію Росії (читай: її «особливий шлях»).

А отже, підсумовує Кіссінджер, Україна, звичайно, має право вибирати з ким дружити чи асоціюватися. При цьому, до жодного НАТО вступати в жодному разі не повинна. Лідери в Україні мають бути такі, яких вибирає народ України, а не хтось нав'язує (Путін згоден, тому і формував цей народ роками пропагандою, та пробує підсунути на своїх умовах Донбас). І взагалі, на міжнародному рівні Україна має бути як Фінляндія, позаблокова, нейтральна і все таке. Тобто заклик до класичної «фінляндизації» України. Приїхали! Путін хлопає і схвально посміхається. Україна має співпрацювати з Заходом, але одночасно «уникати ворожості щодо Росії». О так, це ми проявляємо ворожість щодо Росії, як то виходить з умовиводів шановного автора.

Щодо Криму, то Кіссінджер не проминув нагадати, що це – подарунок Хрущова Україні на 300-ліття воз'єднання її з Росією. Там взагалі більшість – етнічні росіяни. Анексія, в принципі, не сумісна з міжнародними стандартами, але відносини між Кримом і Україною (о так, це дві окремі для автора дійсності) «мають бути менш напруженими». І тоді Росія мала б визнати владу України над Кримом, але за умови його автономії і після волевиявлення кримчан. Ну так, через три дні після виходу цієї статті Кіссінджера це «волевиявлення» відбулося. На нього постійно посилається роспропаганда і прості росіяни. Іншими словами, по Криму у автора такий собі словесний блуд.

Ну що ж, слава Богу, що у Заходу нарешті повністю відкрилися очі з ким мають справу в особі Росії, а параноя Путіна змусила спочатку США а потім і Європу відкинути всі свої меркантильні інтереси з Росією, які мали продовжуватися коштом України. Захід нарешті і здається остаточно став на бік думки не Генрі Кіссінджера (а отже і Путіна), але на бік думки власне України. Непоганий, як здається, подарунок на 99 річчя автора «Розрядки». До цього Захід дозрівав півстоліття, а «справжній стратег» Путін значно пришвидшив це дозрівання. Як би там не було, але варто боротися, попри всі внутрішні і зовнішні ворожі сили, чи то мілітарні, чи то ідеологічні. «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!». Поборете як Кіссінджера, так і Путіна.