ПРО ПРІЗВИЩА

 

Основна маса населення України здобула прізвища після того, як у 1632 році київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених, померлих, як це відбувалося у католиків.

Найчастіше базою для створення таких одиниць слугували імена батьків, найчастіше батька, оскільки саме він був главою родини – Іваненко, Петренко, Сидоренко, Тимошенко, Борисюк. Цікаво, що суфікси -ук (-юк) вказували на старшу дитину в родині, а -енко – на меншу.

Від імені матері прізвища утворювалися рідко, переважно тоді, коли жінка залишалась удовою або мала чоловіка, як то кажуть, слова доброго не вартого: Мотренко, Кулинич…

Існує велика група прізвищ, що вказують на місце проживання та національність його власника. Знали про людину і за тією посадою, яку вона обіймала, або ж за справою, якою займалася. От, наприклад, чим займались стельмахи? А бондарі? Ці слова сьогодні виходять з активного словникового запасу української мови, замінюючись сучасними модними назвами професій, але прізвища залишаються.

Ось тлумачення найпопулярніших в Україні прізвищ:

Бондар – майстер з виготовлення діжок, дерев’яних відер тощо.

Гончар – ремісник, що виробляв посуд, кахлі з глини.

Стельмах – майстер, що виготовляв та направляв вози, сани. Кушнір – той, хто вичиняв хутро із шкури та шив хутряні вироби. Лимар – ремісник, що виготовляв ремінну збрую.

Гармаш – майстер, який виготовляв і обслуговував гармати. Бортник – той, хто займався лісовим бджільництвом.

Гутник – майстер, що виробляв посуд та інші речі зі скла.

Якщо вам доводилось зустрічатися з людиною на прізвище Нагнибіда чи Перебийніс, або ж ви самі носій такого прізвища, знайте – ваші пращури були козаками. Саме такі колоритні прізвища з гумористичним відтінком кувалися в горнилі Запорозької Січі. Запорожці підхопили давню українську традицію, відому ще з фольклорних джерел: пам’ятаєте, Котигорошко, Вернигора?

З того ж репертуару: Майборода, Тягнирядно, Неїжборщ, Гризидуб, Затуливітер, Вирвикишка, Несвятипаска, Завалипіч, Гуляйдень...?! Не прізвища, а «музика епохи»!

Як бачимо, українські прізвища – це одне із джерел вивчення історії рідного краю, мови та культури. Ці найменування ще раз підтверджують істину про безмежний талант українського народу.

Якщо ви зацікавились історією вашого прізвища, відсилаємо до компетентних джерел:

Ю. К. Редько «Довідник українських прізвищ» або Л. Т. Масенко «Українські імена та прізвища».

А. Ф. Нечипоренко.

 

P.S. Моє прізвище «дещо» старше, аніж часи Петра Могили, який жив у XVII столітті, бо перший раз зустрічається якісь 1000 років перед Могилою.

Balog – старовинне угорське прізвище, що означає «лівша, шульга». Перша згадка - біля VII століття. Сьогодні в Угорщині частіше зустрічається «Balogh», але є також часто «Balog». Поширене також у Словаччині, Хорватії, Румунії, Австрії, Німеччині, а з огляду на імміграцію, також в США та Канаді.

В Україні м. Чоп – найгустіший осередок прізвища БАЛОГ. На одного носія прізвища припадає 43 жителі. Всього по Україні налічує 3672 носіїв. Найчастіше на Закарпатті: Великі Лучки (400), Мукачево (320), Велика Добронь (294). До речі, це в десятки разів більше, аніж на приклад «Порошенко», яких в Україні всього 245 носіїв, але набагато менше, ніж прізвищ номер 1 в Україні, а саме «Мельник», яких у нас майже 108.000.