ПОТРЕБА ОСНОВИ

Багато говориться про самовдосконалення, про читання книг, про тренінги, про саморозвиток чи просто про розвиток. Про це мова як на професійному рівні, так і на індивідуальному. А тому люди розвиваються, самовдосконалюються, читають по 100 книг на рік і т. д. Невпинні пошуки – і при цьому часто постійне розчарування. Або, як варіант, тривання в омані і самоствердження в цьому.

В чому проблема? Якщо немає фундаменту, немає чогось, на чому це все будується, не має певного життєвого напрямку, який був би правильним, то всі ці потуги скеровуватимуть власне в поганому напрямку. Тоді читання що більше книг віддалятиме що далі від властивої дороги. А різноманітні пошуки і заглиблення будуть блуканням і властиво розпорошенням. У короткочасній перспективі може з'явитися почуття віднайдення сенсу, проте у довгостроковій перспективі неспокій і незадоволення напевно з’являться.

Жан-Поль Сартр свого часу читав 300 книг на рік. Так як в дитинстві отримав якусь родинну психологічну травму і мав постійно якийсь непереборений страх і якісь комплекси, це читання йому не сильно допомагало. Проголошував пізніше різні комуністичні бредні, повчав людей як їм жити, тоді коли сам вів досить свобідне у етичному плані життя, та ще й весь час був п’ятою колоною Кремля у Європі. Коротко кажучи, саморозвиток і книги не зменшили дурості у голові Сартра. Бо не було фундаменту. Хоча не бракувало ерудиції, знань, фантазії, логіки, блискотливості і всіляких інших талантів.

Навіть деякі релігійні особи читають, читають і читають, але так як не мають порядної основи, то всі ці книги лише збільшують хаос і бардак у голові, в теологічному мисленні в тому числі. Деякі навіть стають атеїстами, інші піддають сумнівам деякі правди віри, ще інші переходять з конфесії до конфесії у пошуках властивої. Бо не мають основи, яку треба було здобути напочатку. Свого часу Тома Аквінський влучно писав: «Якщо на початку розумування береться за основу хибний аргумент, все подальше розумування, навіть якщо складатиметься з правильних аргументів, піде хибним шляхом».

Але. Ніколи не пізно! Завжди можна повернутися то точки виходу. Це як з людиною, що заблукала: головне, повернутися і знайти місце, звідки ти починав дорогу. І зорієнтуватися, як тепер прокласти правильний шлях. А тому, варто розібратися спочатку з основами, щоб потім на ній, як цеглини, складати прочитане, почуте, досвідчене. Інакше це буде складання на нестійкому багні – все провалиться рано чи пізно. А деколи навіть непомітно для укладача.

Звичайно, не всі мають повну основу, дехто лише часткову, дехто лише її поки що будує, а дехто і втратив або знищив. Але навіть для тих, хто її має – цього їм не вистачить. Мати основу, тобто фундамент, а не мати при цьому любові - це різновид фундаменталізму. Зазвичай фундаменталізм асоціюється з браком основи, і це правда. Однак теж наявність основи без правильної надбудови – це теж фундаменталізм.

А тому, два елементи важливі: правильна основа і потім правильні цеглини. Бо маючи добрий фундамент, можна теж зійти на манівці, читаючи і присвоюючи різний «хлам», витрачаючи час на різні фальшиві теорії і бредні. Тут дуже важливий майстер, який навчить, як правильно будувати, тобто якийсь вчитель, наставник. Варто брати за приклад досвід і думки великих людей, і від них вчитися. І теж не зупинятися на звичайному наслідуванні, лише примножувати і розвивати здобуте. Від вчителя ми беремо напрямок, головне щоб він був правильним, а дійти можемо навіть далі від того свого наставника.

Підсумовуючи, можна так сказати. Без правильної основи правильні книги і знання не тримаються цілісності і викликають лише хаос, волюнтаризм, невпинні зміни поглядів, конфесій, життєвих установок, цілей і т. д. Без правильних книг і знань, і головне – без любові, навіть правильна основа чинить людину фундаменталістом, що в ім’я ідеї і в ім'я цієї основи готова знищити інших, «інакомислячих». Одне і друге – сліпота, одне і друге вимагає перебудови: чи то основи, чи то стін. Інакше дах з'їде у будь-якому випадку.