ЗВІЛЬНЕННЯ І ПАРАДОКС ПОДЯКИ

Слава Богу, що наші заручники повернулися додому. Сталося це 7 вересня 2019 року, для декого після понад 5 років незаконного ув’язнення в Росії. А тому це радісний день для більшості українців та щасливий момент для родин тих, що повернулися.

Якщо натомість хтось хоче комусь подякувати за те, що сталося, то має бути щирим і послідовним. Це не заслуга ані ООН, ані попереднього президента України, ані теперішнього, ані його команди, ані Заходу, ані когось ще. Треба подякувати Путіну. Це він захотів і на своїх умовах відпустив наших співвітчизників. Ціна поки невідома, можливо дізнаємося про неї пізніше.

У всякому разі, поки що, на жаль, ми у такій ситуації, в якій, парадоксально, всі наші перемоги – це «добра воля» того, який є головною причиною наших бід. І ця «добра воля» звичайно не з милосердя береться.

Політика – це, зазвичай, брудна справа. Геополітика – тим паче. Кому дано, той це розуміє і вміє аналізувати події глибше... А звільненим і їхнім родинам та й всім нам ще раз вітання. Не в зв’язку з перемогою. А просто – з факту звільнення і повернення.