ЗАПЕРЕЧЕННЯ НАУКИ НЕ ПОКЛАДЕ КІНЕЦЬ СЕКСИЗМОВІ
«І одного
тижня не минає, щоб не вийшло чергове наукове дослідження, науково-популярна
книга чи передова стаття, що пропагують ідею про те, що: а) всілякі різниці між
чоловіками і жінками в мозку – це чисто соціальні конструкції, б) ці різниці
були перебільшені без всякої потреби, в) взагалі, немає жодних різниць в мозку
між статями взагалі».
Це пише
науковець Дебра Со (Debra Soh) з Йоркського Університету, спеціаліст по
сексуальній неврології, в науковому журналі «Quillette». Її стаття була
відповіддю на статтю-рецензію в журналі «Nature» іншої жінки-науковця,
американської нейробіолога Ліз Еліот (Lise Eliot). Ліз Еліот написала рецензію
на нову книгу ще однієї американської вченої, когнітивну нейробіологиню Джину
Ріппон, під назвою «Гендерний мозок: нова нейронаука, що руйнує міф про жіночий
мозок» («The Gendered Brain: The New Neuroscience that Shatters the Myth of the
Female Brain»). У тій рецензії пані Ліз Еліот пише між іншим, що різниці, які
існують між чоловіками і жінками є соціально конструйованими. І після науково
аналізу і ніби то доказів своєї тези робить підсумок в кінці статті: 1) Мозок
не більш гендерний орган, аніж печінка, нирки чи серце; 2) Всілякі спроби
заперечити це є нічим іншим як «біосоціальними гамівними сорочками», які
скеровують загалом мозок тим чи іншим культурно-гендерним шляхом.
Відповідаючи
на такі заяви, Дебра Со пише між іншим:
«Навіть якщо
ігнорувати тисячі дослідів, які задокументували вплив пренатального
тестостерону на розвиток мозку, ми можемо подивитися на найбільше дослідження
методом нейровізуалізації, яке було опубліковане минулого року в журналі «Cerebral
Cortex». На підставі вибірки з 5216 мозків воно показало значну різницю між
статями. Мигдалина, тобто ділянка, яку асоціюють з вираженням емоцій, виявилася
більша у чоловіків, навіть з урахуванням поправки на те, що чоловіче в
середньому більше. Інше дослідження, опубліковане в «Nature», виявило статеву
деформацію в сірій речовині серед 2838 учасників...»
Науковець
Дебра Со приходить у своїй статті до висновку, що заперечення науки, між інших
ігнорування ось таких наукових даних про біологічні різниці мозку чоловіка і
жінки, не те що не переможе, а навіть зміцнить сексизм. І що людей належить
розглядати, підсумовує пані Дебра Со, лише як індивідів з усіма їхніми особистими
різницями один від одного, а не як типових представників якихось гендерних
груп.
В кінці
Дебра Со пише: «Зрештою, ми всі повинні прагнути рівних прав для жінок. І ми
всі повинні прагнути, щоб з сексизмом було покінчено. Однак спосіб досягти
цього полягає не в запереченні ролі біології, ані введення громадськості в
оману за посередництвом популярних ідей, які однак не мають покриття в
реальності».
На жаль, але
останнім часом наука перестала були «лише» наукою. Ідеологія вдерлася також у
цю царину. Недавній троллінг декількох науковців це показав, коли вони
публікували в передових наукових журналах статті, в яких були цитати з
гітлерового «Mein Kampf» для «підтвердження» природності гомосексуальної
поведінки людей. Статті сприйнялися на «ура», нікому з науковців і в голову не
прийшло перевірити, звідки цитати, ну бо ж свята ціль поставлена і досягнута!
Аж врешті виявилося, що це був звичайний троллінг, і лише тоді настало «святе
обурення» і видалення «наукових статей».
Тому нічого
дивного, що і біологію пробують перекваліфікувати в знаряддя «класової боротьби»
за «соціальну справедливість». Але, якщо статева деформація в будові мозку
існує, виникає багато питань щодо ефективності всіх тих державних програм,
особливо розповсюджених на Заході, для налагодження гендерної рівності. І
звичайно, такі питання багатьом «ідейним борцюнам» (та ще й на додаток «гранто-стравним»)
сильно не подобаються.
Підсумувати
можна би словами, які написав недавно один журналіст і блогер у себе на
сторінці з цього приводу: «Проблема в тому, що державна політика – це за
визначенням така штука, яка може бути скерована лише до великих груп населення,
і оперує статистикою та великими цифрами. На відміну від ринку, який націлений
на задоволення індивідуальних потреб. Але саме повернення на індивідуальний
рівень і є виходом. Якщо у фокусі нашої уваги особистість з набором унікальних
якостей (а не типовий «представник групи»), тоді всі ці «хороводи» навколо
групових різниць (або їхньої відсутності) втрачають будь-який сенс. Чи вам не
все одно, що таке «середня жінка», якщо кожного разу ви спілкуєтеся з
конкретною людиною?».
Текст статті
тут:
Коментарі
Дописати коментар