ГІБРИДНА ВІЙНА В КАРТИ

Що стосується останньої акції українських спецслужб з Бабченком, яка відбулася наприкінці травня 2018 року (інсценування вбивства), то реакція на це дійство досить різнобарвна: від радості, позитивних емоцій, «браво СБУ», до підозр у піарі чи навіть є відверті прокльони, мовляв «Як так можна використовувати людей!?», тобто нас з вами.

Причому, «використовувати» теж розуміється різнобарвно: використовувати наші емоції, або вводити в оману, або просто брехати. З’явилися теж питання, чи «ціль виправдовує засоби», тобто чи можна говорити неправду заради правди, чи можна використовувати людину як предмет? І т. д. і т. п.

Варто пам’ятати, що війна з Росією продовжується. Також при цьому варто пам’ятати, що це гібридна війна. Нагадаю, що згідно визначення, «гібридна війна – це війна, основним інструментом якої є створення державою-агресором в державі, обраній для агресії, внутрішніх протиріч та конфліктів з подальшим їх використанням для досягнення політичних цілей агресії, які звичайно досягаються звичайною війною». Одним з елементів гібридної війни є інформаційна війна. І тут ми всі останні роки маємо декілька невеликих або середніх перемог, а у більшості – програємо на всіх фронтах. Останнім часом врешті помаленьку починаємо оговтуватися. Але лише помаленьку...

Так от, Кремль грає з Україною і з цілим світом свою гру. Гру, яку він грав зі світом майже все 20 століття. Трохи Оруела, трохи постмодерну, трохи пост-правди, трохи всього, що не вкладається в класичне розуміння дійсності, правди, неправди, війни чи миру. Ще осінню 2014 року деякі західні ЗМІ писали, що «гібридна війна» Росії з Україною на сході працює, а тому «Києву варто перейняти деякі прийоми ворога». Не для того, щоб бути як ворог, але для того, щоб перемогти. Інакше буде так, що ми думаємо, що граємо з Путіним у шахи, а він же картяр, і ходить картами.

Щоб виграти, треба спочатку зрозуміти правила. Щоб грати на одному полі, мусить бути та сама гра. Сподіватися перемоги в картах, граючи в шахи – це те саме, що сподіватися навчитися гри на фортепіано, ходячи на курси кікбоксингу. Сподіватися перемоги у гібридній війні, стосуючи класичні правила – це запорука програшу.

Акція, яку провели спецслужби України з Бабченко – це один з 

небагатьох прикладів, коли ми заграли на полі ворога у спільну гру і ніби почули той заклик західних ЗМІ, щоб «перейняти деякі прийоми ворога». І о чудо – партія виграна! Реакція російських ЗМІ, політиків, спецслужб, п’ятих колон в Україні тому підтвердження. Зробився інформаційний шум напередодні, інформаційний шум підчас, інформаційний шум після – все це були ходи, які вели до виграної партії. Принаймні, так на сьогодні це виглядає. Виграний бій – це ще не виграна війна. Але навичка вигравати – дуже важлива, для психіки особливо. Як у звичайній війні, так тим більше у гібридній.

Звичайно, можна по-різному оцінювати те, що сталося, можна мати купу питань, можна критикувати. Однак, беззаперечним є декілька фактів. Життя врятоване. Замовник схоплений. Спосіб дії ворога дещо вивчений. Російська сторона розлючена і ображена – це добре у даному випадку. Наша п’ята колона, та й деякі ще «зрадофіли» (хоча хтось з них «навернувся» останніми днями) видають гнівні пости – це теж добре. Деякі «західні організації», чи «представники Заходу», які ні слова поганого не говорять у цій справі про Кремль, який організував вбивство журналіста, але звинувачують Україну за врятування журналіста – це також добре, паляться таким чином багато підкормлюваних Кремлем «представників» і «організацій».

Коротко кажучи, на сьогодні після цієї акції по нашій стороні позитиву набагато більше, ніж негативу, і зовсім навпаки поки що – по іншій стороні. Головне, втримати тенденцію. А тоді, до перемоги у війні буде набагато ближче.