НАС ПРИТЕСНЯЮТ! ВТОРОЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ РЕШИТ ПРОБЛЕМУ...

Знову у якомусь кафе Києва якийсь хлопець відмовився обслуговувати відвідувачів українською. На питання, чому він так робить, відповів, що «він – не патріот»... У Запоріжжі якийсь італієць відкрив ресторан, де умовою було, що обслуговування має бути виключно державною. Весь персонал після такої умови звільнився. Італієць набрав новий персонал, більш адекватний, а народ у Запоріжжі повалив у цей заклад, так що там зробилися черги...

Знову розгорілася дискусія у мережі. Одна дописувачка написала: «Выход тут только один: НАКОНЕЦ-ТО признать русский вторым государственным. Каким он всегда и был де факто. ВСЁ. Это остановит вражду, войну, увеличит шансы вернуть Крым... А главное, ни у кого не будет возможности унижать своего сограждан по языковому принципу и этим самым раздувать вражду...»

Вчора, 20 липня 2017 року, походив в Києві по декількох магазинах, COMFY, MOYO, CITRUS, CITY. COM... ВСЮДИ – звертання до клієнта російською. Мої відповіді українською нічого не допомогли. Всі цінники - російською, навіть бейджики з іменем на консультантах - російською. Хто кого «унижает» в даному випадку? А коли російська стане «другою державною» у мене навіть шансів не буде відкрити рота про неповагу до мене, україномовного клієнта в державі Україна.

Дана дописувачка знову за своє: «На русском всегда говорило половина и более Украины. И я в том числе. И оттого что кто-то станет вытеснять его, украинский не полюбят, а наоборот. Мир настанет, если каждый немножко поступится своими амбициями и признает реалии Украины, во-первых, что русский всегда был одним из языков страны, а во-вторых, в этом нет ничего плохого».

«На русском всегда говорило половина»... Ну і навіщо ширити неправду? Ще у другій половині ХІХ-го століття у Києві більшість розмовляла українською, так само у Східній Україні. Потім настала тотальна русифікація, і «половина заговорила» російською, а решту з першої україномовної половини трохи згодом виморили голодом і загнали на Сибір, а на їх місце завезли російськомовних з Калуги, Белгороду та з інших місць, і ці нові мешканці України так і не змогли вивчити мову нової землі проживання, і так виховали своє потомство... А тепер твердять «так исторически сложилось»... Вибачайте, але ми не сприймаємо таке історичне «сложилось».

Ніякий «мовний лібералізм» тут не зарадить, щоб україномовного клієнта почали слухати чи шанувати. Чути лише відмовки, типу: «И так поймут», «А какая разница?», «А откуда нам взять укрАиномовный персонал в Киеве?» та інша маячня... Тільки послідовна і невпинна мовна політика захисту української в Україні! Бо ситуація, як на моє відчуття, стала ще гіршою для української, аніж це було рік-два тому. Тоді хоч дехто намагався якщо не розпочинати розмову з клієнтом українською, то хоча б перейти на його мову у процесі розмови...

Якщо «а какая разница», то чому б тоді власне на почати спілкуватися державною? Особливо в публічній сфері країни.