МОВА ЧИ ДІЙСНІСТЬ – ЩО ПЕРШЕ?

Популярна в ХХ-му столітті філософсько-лінгвістична концепція, що мова формує дійсність, не сильно знаходила підтвердження у моїй практиці. Навпаки, постійно зустрічаю ситуації, які підтверджують, що саме дійсність формує мову і способи вираження.

На конференції, в якій беру участь, одна пані доповідач з Італії, говорячи російською, сказала: «Мы помогаем бедным и мы дружим з нищими...».

Думаю собі, може якось інакше треба було сформулювати речення російською? Може це якась калька з італійської? Тут же так не говорять «мы дружим с нищими». Так, солідаризуємося, співчуваємо, допомагаємо, підтримуємо, але «друзі» – це щось інше.

Проте далі пані з Італії ще декілька разів повторила у різних аспектах, що вони саме дружать з бідними, а не просто їм допомагають, і що бідні – це «наші друзі».

Коротко кажучи, коли в житті починаєш трактувати бідних як друзів, і не лише на словах, але ділом, тоді нічого дивного, що в мові з'являється такий вираз і він не є мовною помилкою. Життя формує мову!

P.S. В дописі йдеться не про якусь конкретну мову, а скоріше про людське мовлення взагалі, про мову людей у даній культурі чи середовищі.