МАТИ ТЕРЕЗА – СВЯТА?

Мати Тереза (1910-1997), албанка (світське ім’я: Аґнес Ґондже Бояджіу), народжена в Скоп’є, столиці Македонії, засновниця Згромадження Місіонерок Любові, лауреатка Нобелівської премії (1979), понад сорок років допомагала знедоленим в Індії, передусім у Колкаті (колишня Калькутта), звідси її ще називали «Тереза Калькутська», а її сестер – «калькутки». Зараз, за даними на 2017 рік, Сестри Місіонерки Любові служать у понад 130 країнах світу, в тому теж – в Україні, їх загальна кількість нараховує біля 4500 сестер, які служать в першу чергу бідним та бездомним у понад 600 домах-притулках.

Відразу після смерті Матері Терези у Ватикані почався процес її беатифікації. Керував процесом отець Браян Колодейчук, канадець українського походження, який був також членом чоловічої гілки Місіонерів Любові. Було зібрано 76 документів, які сумарно складали 35.000 сторінок, було опитано 113 свідків, і була отримана відповідь на 276 питань, поставлених свідкам під час процесу. Після шести років процесу Мати Тереза була зачислена до лику «Блаженних», тобто беатифікована, 13 жовтня 2003 року Папою Іваном Павлом ІІ-им у Римі.

Після беатифікації почався процес канонізації, тобто зачислення до лику «Святих». Канонізація відбулася так само у Римі, на Площі Святого Петра, 4 вересня 2016 року – Папа Франциск зачислив Мати Терезу до лику «Святих». Відтепер у цілій Католицькій Церкві її вшановують, як святу, і згадують її у церковному календарі 5 вересня – це одночасно день її смерті.

Святість і посвячення свого життя найбіднішим викликала подив і захоплення у цілому світі. Мати Тереза стала «іконою» милосердя та праці з бідними. До тепер вислів «бути як Мати Тереза» символізує «бути милосердним». Проте, не всі так вважають.

Сотні блогів, постів та коментарів в інтернеті, статей вже не один рік описують Мати Терезу як «горду» і таку, що «любить славу», як таку, що «жорстоко поводилася з пацієнтами притулків», яка «не боролася з бідністю, бо вважала, що бідність наближає до Христа», яка «не боролася з терпінням, бо це солідаризує з Христом», яка у своїх притулках не дотримувалася належної гігієни та медичних стандартів, яка «більше думала про навернення на католицизм помираючих, аніж про їх лікування», яка «зловживала дарованими її Згромадженню фінансами», яка створила не притулки для лікування, але «доми смерті» і т. п. При цьому, у більшості цих дописів є посилання на певні «авторитетні джерела», які це все «ретельно дослідили».

Що ж це за джерела? Одним з перших критиків Матері Терези був народжений у Колкаті, а пізніше громадянин Великої Британії, письменник та атеїст з соціалістичними поглядами Аруп Чатерджі. Після багаторічної критики, він видав книгу «Мати Тереза: Остаточний вердикт» («Mother Teresa: The Final Verdict», 2002). На його думку, Мати Тереза створила негативний образ його рідного міста, Калкоти, яка тепер у світі асоціюється з бідністю та хворобами. Він твердив, що коли жив у Калкоті, «ніколи не бачив сестер у нетрях бідноти». Дав понад сто інтерв’ю, навіть написав згадану книгу, багато статей, де критикував Мати Терезу за промування «культу терпіння», за нестерильні умови при медичних процедурах в притулках Сестер. Пізніше навіть говорив, що частина його критики почута, і сестри вже не вживають багаторазових голок при медичних процедурах, а перейшли на одноразові. Також одна індійська газета «Телеграф» вже після смерті назвала Мати Терезу «святою з помийки» і звернулася до Риму із закликом розслідувати, чи вона справді зробила щось для покращення становища бідних, чи піклувалася про хворих тільки задля пропаганди?

Одним з перших медичних експертів, який критикував Матір Терезу, був Робін Фокс, редактор британського тижневого загальномедичного журналу «Ланцет» («The Lancet») – одного з найвпливовіших у світі медицини. Він писав ще у 1991 році на сторінках цього журналу, що Фонд Сестер Місіонерок має достатньо коштів, щоб приймати до праці професійних лікарів, проте Згромадження користується, в основному, послугами волонтерів, які часто не мають достатньої медичної освіти. Також піддав критиці стан домів Згромадження, і що вони не відповідають ніякому мінімуму, який вимагається при медичній опіці.

Слідом за Фоксом критика пішла від інших впливових спеціалістів, психологів Монреальського Університету в Канаді, Сержа Ларів’є та Женев’єва Шенар, разом з спеціалістом Університету Оттави Керол Сенешаль, які в березні 2013 року опублікували статтю в журналі «Studies in Religion» під назвою «Темна сторона Матері Терези» («Les côtés ténébreux de Mère Teresa»). Там автори вважають, що «світлий образ Матері Терези» створений журналістами, а не дійсністю. Знову, подібно як раніше Фокс, вони критикують погане трактування хворих, погану їжу в притулках, бруд у приміщеннях, брак знеболюючих. Подібно як Аруп Чатерджі, звинувачують її в багаторазовому використанню голок при уколах хворим. Крім того, наголошують про сумнівні політичні зв’язки, на приклад з деякими диктаторами, які їй жертвували «великі суми грошей на секретні банківські рахунки, що потім невідомо куди йшли». Але головне, автори критикують Мати Терезу за догматизм, за критику розлучень, абортів та контрацептивів. Крім того, в Індії було багато природніх катаклізмів, а Мати Тереза ні разу не пожертвувала грошей постраждалим від них, а лише «закликала молитися за постраждалих». А грошей у неї ж є «з усього світу понад міру». Крім того, «коли сама хворіла, лікувалася в західних клініках, на відміну від своїх підопічних, яким у цьому відмовляла».

Критикували Матір Терезу теж деякі комуністи. Індійський історик та журналіст, а також комуніст-марксист Віджей Прашад, написав статтю, надруковану 1998 року в «Australian Marxist Review», а перед тим в марксистському виданні Комуністичної партії США «Political Affairs» під назвою «Мати Тереза – комуністична точка зору» («Mother Teresa: A Communist View»). Як у справжнього ленінця, перше посилання у його статті на працю В. Леніна, «Зібрані твори, том. 10». У статті він пише, між іншим, що прояв любові до Матері Терези у світі викриває всю суть буржуазного капіталізму. Критикує також «приязнь Матері Терези з провідними капіталістами чи диктаторами світу». Протиставляючи комуністів Калькутти Матері Терезі, яка там працювала, він пише: «Комуністи не дають людям рибу, яку ті могли б з’їсти за один день. Суттю комунізму є навчити маси ловити рибу, і тоді вони їстимуть завжди. Кожного дня комуністи Калькутти – і це справжнє ім’я безіменних Матерів Терез – проводять необхідну працю для соціалізму, щоб знищити бідність назавжди». Нам, які пережили всі «принади» комунізму у соціалістичному виді навіть немає що коментувати цю відверту пропаганду, яка не має нічого спільного з реальністю.

Найбільшим, однак, критиком Матері Терези був американський журналіст та письменник британського походження Крістофер Гітченс. Войовничий атеїст, антиклерикал, чи як сам себе називав, «марксист». Визнаний, до речі, читачами журналів «Prospect Magazine» (Велика Британія) та «Foreign Policy» (США) одним з провідних інтелектуалів сучасності у 2005 році. Гітченс взявся за справу серйозно. Крім різних телевізійних програм, ток-шоу, статей, інтерв’ю, написав теж цілу книгу про Матір Терезу під двозначною назвою «Місіонерська поза: Мати Тереза в теорії і на практиці» («The Missionary Position: Mother Teresa in Theory and Practice», 1995). Книга, щоправда, невелика, всього 98 сторінок тексту, проте стала пізніше основним джерелом більшості дописів про «не-святу Матір Терезу».

Автор книги критикує фінансову діяльність Згромадження Сестер Місіонерок, її непрозорість, а також етичну сторону цієї діяльності. На його думку, сестри місіонерки під керівництвом Матері Терези своєю діяльністю лише «прославляють бідність та терпіння». Головною ж ціллю цієї діяльності було не співчуття чи філантропія, але розповсюдження християнства, а що за цим йде – ширення церковної політики у соціальній сфері, передусім несприйняття розлучень, абортів та контрацепції. Гітченс також переконаний, що існує величезна різниця між образом Матері Терези в ЗМІ та «свідоцтвами людей, які з нею співпрацювали», і критикували методи, які практикує Згромадження Місіонерок Любові. Мати Тереза, на думку Гітченса, не сильно цікавилася бідними і тим, щоб допомагати їм, лише перш за все використовувала їхнє жалюгідне становище, щоб ширити свої фундаменталістичні католицькі догми.

Гітченс критикує, між іншим Малкольма Маґґеріджа (1903-1990), британського журналіста та дослідника Голодомору, який спричинився до світової слави Матері Терези. В 1969 році він зняв документальний фільм про неї, а в 1971 році видав книгу під тією самою назвою «Щось красиве для Бога» («Something Beautiful for God»). До речі, знімаючи фільм, Маґґерідж сам пережив духовний злам, який навернув його до католицизму, хоча в молодості симпатизував комуністичним ідеям. Завдяки йому світ дізнався дещо про розмах Голодомору в Україні, яку він відвідав 1933 року і потім написав декілька статей про побачене. Це «навернуло» його з комунізму. Знайомство з Матір’ю Терезою навернуло його до віри.

Книга Крістофера Гітченса про Матір Терезу була продовженням критики, яку він розпочав в документальному фільмі 1994 року «Ангел пекла: Мати Тереза» («Hell's Angel: Mother Teresa by Christopher Hitchens»). Як говорив сам Гітченс, створити фільм надихнула його критика в адрес Матері Терези від Арупа Чатерджі. Основною ідеєю фільму було «розвіяти міф, який створили медіа» про Матір Терезу, починаючи від згаданого Малкольма Маґґеріджа, та піддати нищівній критиці «цей спрофанований шлюб між крикливими медійними окозамилюваннями та середньовічними забобонами, з чого народилася «ікона», по відношенню до якої мало хто відчував дотепер поганий смак».

Взагалі, весь цей негатив, який Гітченс виливав на релігійних діячів, брався з його войовничого атеїзму, тобто антитеїзму, і переконання, що майже всі біди у цьому світі – від віруючих. Як говорив колись сам Гітченс: «Я навіть не настільки атеїст, як антитеїст... Цивілізація досягне світанку лише в той день, коли останній камінь останнього храму звалиться на голову останнього жреця». Коли читачі британської газети «Independent» запитали Гітченса у березні 2002 року, що він вважає «віссю зла» у світі, він відповів: «Християнство, юдаїзм та іслам – три ведучі монотеїзми».

Якщо атеїсти зазвичай сповідують просто брак віри в Бога, і релігією у своєму повсякденному житті сильно не переймаються, то антитеїсти переймаються релігією досить активно – їх життєвою ціллю є невпинна боротьба з релігією, переш за все з її активними представниками. Особливо, якщо ці представники подають релігію у позитивному світлі і мають вплив на уми людей цілого світу. Мати Тереза якраз і була такою особою, звідси атака Гітченса в її адресу зовсім не випадкова.

Однією з найбільш відомих антирелігійних книг Крістофера Гітченса є «Бог не великий: Як релігія все отруює» («God is not Great: How Religion Poisons Everything», 2007). Після публікації ця книга стала новим бестселером і зайняла друге місце після «Гаррі Поттера» по продажам та перше місце у списку бестселерів газети «The New York Times».

У цій книзі Гітченс твердить, що релігія пропагує насилля, нетерпимість, расизм, фанатизм, упередженість та укорінює невігластво людства. Крім того, на думку автора, релігія цілеспрямовано спотворює уяву людства про навколишній світ та всесвіт, вимагає підкорення природи людини вигаданим шкідливим нормам та правилам, породжує насилля, придушує прагнення людини до свободи. Релігія, на думку Гітченса, «одна з причин фашизму, сталінізму та північно-корейського тоталітаризму». І взагалі, у ХХІ-му сторіччі людство знову потребує просвітників Відродження, для того щоб критично оцінити роль релігії у суспільстві та обмежити її вплив. Напевно, таким представником нового Відродження Гітченс вважав теж самого себе і сумлінно виконував взяті на себе зобов’язання по очищенню світу від «отрути», якою є перш за все монотеїстичні релігії. У книзі автор аналізує деякі конкретні факти зі Святого Письма та піддає їх критиці на прикладах із сучасного життя, наукових фактів, публікацій.

Треба сказати, що чисто з наукової чи філософської сторони книга Гітченса «Бог не великий» не подає нічого нового, що раніше б не писали різні атеїсти по відношенню до релігії, починаючи хоча б від Вольтера. Автор майже дослівно повторює класичні звинувачення проти монотеїстичних релігій, особливо любується в критиці Старого Завіту з його «безглуздими релігійними міфами» та наказами. Можливо, єдиною «новинкою» Гітченса, в порівнянні з попередниками, є не настільки критика релігії чи віри, наскільки людей, які є релігійні та вірять Бога. Особливо, якщо це відомі люди і мають вплив на маси, та є прикладом моралі та святості для інших. Як на приклад – Мати Тереза. Гітченс постійно прагне довести, що віруючий є носієм багатьох укритих вад, від яких вільний невіруючий, атеїст. А тому належить відгородити людей від віри, як від «заразної хвороби».

Крім величезного читацького зацікавлення, книга «Бог не великий» викликала серйозну критику спеціалістів. Американський філософ та богослов, професор домініканського університету «Providence College» Дейвід Гарт у травні 2010 року в журналі «First Things» у статті «Believe It or Not» ствердив, що Гітченс у своїй книзі «…не показує жодних ознак того, що ним сказано щось незвичного, крім відчайдушного бурлеску, при повному браку логічної побудови та наукової точності. Його поодинокі метання в бік філософських доказів показують не лише на те, що він вліз не в свою сферу, але також на те, що він просто не вникає в кожен з цих доказів… Книга Гітченса аж кишить помилками, що відразу явно впадає в очі». Інший спеціаліст, з Університету Брігама Янга, професор ісламознавства та арабістики Даніель Петерсон ще 2007 року у виданні «The Farms Review» гостро критикував у своєму есе «God and Mr. Hitchens» тільки що видану книгу Гітченса: «Книга… рясніє помилками, і помилки, які впадають в очі, завжди-завжди на користь Гітченса… Це не якісь дискусійні факти чи щось, що викликало мій сумнів, але перевірка, яка підтвердила, що Гітченс не правий. Кожного разу». Ще один професор того ж університету Вільям Гемблін пише у 2009 році теж на сторінках видання «The Farms Review» величезну статтю «The Most Misunderstood Book: Christopher Hitchens on the Bible» з понад сотнею відсилань, в якій, між іншим, зазначає: «Розуміння Гітченсом біблеїстики залишає бажати кращого. Він систематично спотворює те, про що мова в Біблії, відкидає контекст біблійної розповіді в її історичному змісті… Рівень пізнань Гітченса в Біблії дорівнює рівню недбалого студента». Відомий публіцист Росс Даусет влітку 2007 року на сторінках видання Клермонтського Інституту «Claremont Review of Books» у рецензії на книгу Гітченса під титулом «Lord Have Mercy: A review of Got is Not Great» пише: «Аргументи Гітченса – анекдотичні, і в кращому випадку він настільки переконливий, наскільки допитливий… Можна було б заплющити очі на короткість книги та широту її охоплення, а також на звичайну данину моді, з якою він пропихає свої більш ніж суперечливі ідеї».

Сам Гітченс не сильно переймався, що йому бракує доказів у його аргументах. На хвилі боротьби з вірою в Бога він один раз сказав: «Те, що можна стверджувати без доказів, можна відхилити без доказів» («What can be asserted without evidence can be dismissed without evidence» – з його статті в газеті «The State» за 20 жовтня 2003 року). Крістофер Гітченс був взагалі неординарною постаттю. Часто змінював свої погляди, або радше – своє відношення до певних кіл та людей. Проте послідовно боровся з релігією та її проявами. Він є автором багатьох книг, звичайно, не лише присвячених боротьбі з релігіями. Він боровся з усіма, хто не погоджувався з його поглядами. Коли він підтримав війну в Іраку, боровся з тими, хто активно її не підтримував. Сьогодні Гітченс міг когось підтримувати, завтра вже його критикував. Колись був лівим, потім лівих критикував. Проте сам твердив, що і надалі є марксистом.

Книга Гітченса «Місіонерська поза», подібно як і два роки пізніше його книга «Бог не великий», відразу стала бестселером. Також багато критиків сприйняли її схвально. Між іншим, філософ Чарльз Тейлор написав у червні 1999 року на сторінках видання «Salon», що «Гітченс знову показав себе як талановитий письменник, який приводить саме такі факти, які людям не до вподоби… Я не знаю ніякого кращого способу, щоб спонукати людей [до мислення], аніж вручити їм чудову полеміку «Місіонерська поза», яка повинна була покласти край з міфом про святість Матері Терези раз і назавжди».

Крім прихильників, були теж, звичайно, і тут критики книги Гітченса, серед яких письменник та сінолог Саймон Лейс, який написав кілька критичних відгуків на книгу на сторінках видання «New York Review of Books», чи Джеймс Мартін SJ у тому ж виданні. На сторінках цього видання у роках 1996-1997, починаючи з прихильної книзі Гітченса статті журналіста Маррея Кемптона «Свята тінь» («The Shadow Saint»), велися запеклі дискусії між прихильниками книги Гітченса та її критиками. Там Кемптон, між іншим, знову говорить про фактичне схвалення Матір’ю Терезою дій фінансових махінаторів, коли вона отримувала від них пожертви, а також описує притулки Матері Терези як «доми, в яких запевняють спокійну смерть вмираючим, замість первинної медичної допомоги», чим вона прискорювала смерть хворим. Статтю Кемптона назвав «істеричною» Джеймс Мартін, тодішній редактор журналу «America». Він визнав, що Мати Тереза приймала пожертви «від неприємних персонажів», а також допускає неякісні медичні умови в її хоспісах. Що стосується ж вмираючих з посеред найбідніших, то стосовно них, як пише Мартін, «…мабуть, існують два варіанти: перший – нарікати, що така група людей існує; другий – діяти: забезпечити комфорт і спокій для цих людей, коли вони стикаються зі смертю. Пан Кемптон вибирає перший варіант. Мати Тереза, з усіма її недоліками, вибирає другий».

За критику книги Крістофера Гітченса особливо взявся Білл Донох’ю, Президент Католицької Ліги (США), який 21 рік пізніше написав книгу-відповідь «Демаскуючи критику Матері Терези» («Unmasking Mother Teresa's Critics», 2016), в якій дав вичерпні відповіді на всі критичні випади Гітченса. В одному з інтерв’ю Донох’ю сказав: «Не було книги, яка була прямою відповіддю на всі критики. Найвідомішим критиком був Крістофер Гітченс, який помер 2011 року. Крім нього було багато інших, які я однак вважаю «слабенькими пострілами» проти Матері Терези. На відміну від Гітченса, який написав книгу на 98-ми сторінках без жодних посилань, додаткових пояснень, бібліографії, взагалі без посилань на джерела, всього 98 сторінок нічим не підкріплених думок, у моїй книзі хоч теж не багато сторінок, проте там є більше виносок, аніж сторінок. Це для того, щоб читачі могли перевірити першоджерела моїх аргументів». Відразу після видання книги Гітченса, Білл Донох’ю написав 1996 року у одній з критичних рецензій, що «якщо це [книга Гітченса] виглядає як нонсенс, добре, бо так воно і є». Хоча поважає Гітченса як письменника і «провокатора», проте «Гітченс був повністю переоцінений як вчений… з приводу недбальства у своєму дослідженні».

А що на книгу Крістофера Гітченса Ватикан? Книга Гітченса вийшла 1995 року, тобто за два роки до смерті Матері Терези. Беатифікаційний процес почався у рік смерті, тобто 1997 року. Книга вже набула розголосу, тому її також врахували під час цього процесу. Керуючий процесом Браян Колодейчук запросив Крістофера Гітченса, а також Арупа Чатерджі 2003 року до Риму свідчити «проти» беатифікації. Перед тим Колодейчук провадив кореспонденцію з одним і другим, вивчав їхні аргументи та давав завдання комісії, яку очолював, перевіряти дані. Коли обоє критиків Матері Терези звернулися до трибуналу у Римі, перш за все заперечуючи факт чуда, яке сталося за справою Матері Терези, їх аргументи були передані ватиканській Конгрегації у справах святих. Після вивчення аргументів, Конгрегація дійшла висновку, що перешкод для беатифікації немає. Висновок Конгрегації в принципі збігався з висновками критиків Гітченса та Чатерджі: аргументи не мають достатньої доказової бази. Незалежний медичний комітет видав вердикт, що зцілення Моніки Бесри (одне з трьох чудес за справою Матері Терези, які представив на розгляд комітету Браян Колодейчук), свідчить про надприродність даного зцілення.

Критики, незадоволені рішенням комітету та Конгрегації, повернулися до себе і продовжували критикувати Матір Терезу, натомість 13 жовтня того ж 2003-го року вона була беатифікована. Гітченс відразу після беатифікації, 20 жовтня 2003 року, написав статтю в газеті «The State» під вимовним титулом: «Найдорожча Мамочка. Папа беатифікує Матір Терезу – фанатичку, фундаменталісту та шахрайку» («Mommie Dearest: The pope beatifies Mother Teresa, a fanatic, a fundamentalist, and a fraud»). Англійський вираз «mommie dearest» означає особу з тиранічними якостями, жінку переповнену люттю та хворобливою манією, схильною до диктатури та з нечутливістю до проблем інших…

Що можна відповісти критикам відносно їх звинувачень Матері Терези? Якщо говорити про саму критику, то її можна умовно поділити на такі основні теми: навернення на християнство підопічних, сумнівні зв’язки з деякими політиками, сумнівні мотиви харитативної діяльності, неякісне медичне обслуговування підопічних, невластиве використання фінансів.

Щодо навернення на християнство підопічних, то Матір Терезу звинувачували, що пропагує християнські догми серед своїх пацієнтів а також у світі. Між іншим, виступає проти абортів, проти розлучень. Критика ця, крім згаданого Гітченса, зазвичай походила з ліберальних ЗМІ лівого напрямку. Важко уявити собі, щоб католицька монахиня у своїх виступах, книгах, конференціях, чи працюючи з потребуючими, мала не говорити про свою віру, про вчення своєї Церкви. Вимагати від християнина відмовлятися від своєї віри, у тому теж публічно – це замах на свободу віросповідання. Коли Мати Тереза отримувала Нобелівську премію 1979 року, вона сказала між інших, що аборти – це найбільше зневажання миру у світі. Нічого дивного, що всі критики Матері Терези – проаборційні діячі.

Варто підкреслити, що притулки Сестер Місіонерок – це не державні установи, лише приватні, в яких діють свої внутрішні правила, які звичайно узгоджені з католицьким вченням. Звинувачували Матір Терезу також, що дозволяє хрестити помираючих без їхньої згоди, або без достатньої інформації про християнство. Зазвичай, сестри клали на голову вмираючому змочену у воді марлеву пов’язку, вимовляючи формулу Таїнства Хрещення. Проте, якщо помираючий мав ще контакт з оточенням, питали його про це, говорячи, чи хотів би отримати «білет до неба». Лише після ствердної відповіді хрестили. Критики твердять, що не говорячи прямо про хрещення, лише про якийсь «білет до неба», сестри обманювали пацієнтів. Як ніби пацієнти не знали, в якому закладі вони перебувають, і хто такі католицькі сестри! Зрештою, як і у кожному католицькому закладі обов’язком опікунів є дбати не лише про тіло підопічних, але і про душу, тобто про цілу людину, особливо в останньому моменті її життя.

Якщо йдеться про сумнівні зв’язки з деякими політиками чи бізнесменами, які жертвували кошти на справу Матері Терези, і яких вона підтримувала чи з ними зустрічалася, то тут найчастіше видно політичну складову критики, яка зазвичай виводилася або з лівих кіл, або теж з правих. Між іншим, докоряли Матері Терезі, що коли 1989 року відвідала країну її походження, Албанію, то радо зустрілася там з комуністичними лідерами і поклала вінок під комуністичною статуєю «Матір Албанія» у столиці країни, Тірані. Про цю подію, між іншим, згадує Гітченс у своїй книзі про Матір Терезу. Ще до того, Мати Тереза двічі відвідала Гаїті, у 1981-му та 1983-му роках, де тоді керував країною молодий диктатор Жан-Клод Дювальє. Вона підтримала його діяльність для народу Гаїті, а також отримала від нього допомогу для Згромадження у сумі 2,5 мільйона доларів. Чи «підтримка діяльності Дювальє для народу» – це підтримка його диктатури, чи скоріше дипломатичне побажання, яке кожен гість складає керівникові даної країни – це вже інше питання. Проте критики побачили лише негатив.

Також була критика, що Мати Тереза прийняла гроші від британського мільярдера Роберта Максвела (уродженець Закарпаття, тодішня Чехословаччина, народився 1923 року у Солотвині, справжнє ім’я: Ян Людвік Гох), який під час кризи своєї компанії незаконно використав гроші з пенсійного фонду своїх співробітників. Проте, як виявилося, Мати Тереза про це нічого не знала, бо справа з крадіжкою стала явною пізніше, аніж Максвел дарував Згромадженню пожертву. Також звинувачують Матір Терезу, що прийняла пожертву на понад 1,2 мільйона доларів від американського фінансиста та мільярдера Чарльза Кітінга, якого звинуватили в обмані та корупції. І що підтримувала його перед та після ув’язнення. Немає жодних доказів, що підтримувала злочини Кітінга, лише людину, яка допомогла Згромадженню в його місії. Пізніше заступник прокурора Лос-Анджелесу Пол Тарлі написав до Матері Терези, щоб повернула даровані їй гроші Кітінга, «які той вкрав від людей». На що не отримав відповіді. Важко уявити собі повернення отриманих засобів, які вже пішли на притулки та допомогу бідним. На відміну від чуток, «таємних рахунків» у Матері Терези не було, звідки можна було б взяти лишні кошти.

Докоряють Матері Терезі також, що підтримала номінацію на Нобелівську премію для Лічіо Джеллі, італійського фінансиста та письменника, який теж допоміг її Згромадженню, і який був одночасно одним з провідних масонів Італії, а також був звинувачуваний у банківських та інших махінаціях. Як вже не раз було сказано, Мати Тереза завжди мала слова вдячності для всіх жертводавців для її місії, хто б це не був, що не означає, що підтримувала їхню незаконну діяльність, як декому здається.

Відносно сумнівних мотивів харитативної діяльності Матері Терези та її Згромадження, то їх колись одним реченням висловив Крістофер Гітченс 2003 року на одній з передач каналу CBS за тиждень до беатифікації Матері Терези: «Її наміром не була допомога людям, вона не працювала, щоб зменшити бідність, але щоб збільшити кількість католиків». І додав слова самої Матері Терези, щоб підтвердити свою тезу: «Як вона сама говорила: «Я не соціальний працівник. Я не роблю це для цієї цілі. Я роблю це для Христа. Я роблю це для Церкви»». Воюючий атеїст, тобто антитеїст, побачить в цих словах Матері Терези негатив, віруючий відразу пригадає слова Христа з Євангелія від Матея: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25, 40). Ну і звичайно, фальшиві висновки, які витягнув з цих слів Гітченс, що єдиною метою діяльності Матері Терези було перетягувати на католицизм, це так як сказати, що єдиною метою матері, яка опікується своєю дитиною, є егоїстичне прагнення, щоб вона була до неї прив’язана, чи щоб була членом її родини, збільшуючи родину таким чином чи ще якісь нісенітниці. Подібно Аруп Чатерджі колись писав, що всі доми Згромадження в Папуа Новій Гвінеї знаходяться там лише для того, щоб навертати місцеве населення на католицизм. Також, як відмітив ресурс BBC News 5 вересня 1997 року, в день її смерті, деякі індуїсти оскаржували Матір Терезу, що вона вибрала «бідних Індії» лише для того, щоб навертати їх у християнство через «хитрість».

Звичайно, що Мати Тереза, допомагаючи бідним, робила це для Христа і заради Христа, що не означає, як ствердив Гітченс, що їй було байдуже до бідних і хворих. Проблема майже всіх критиків полягала в тому, що вони дивилися на справу очами своєї невіри в Бога, і це спричинялося до фальшивих висновків щодо мотивів чи намірів Матері Терези.

Ще тільки два висловлювання Матері Терези, вирвані з контексту, які критики подають як «докази» її невластивих мотивів праці з хворими та сповідування «культу терпіння». «Терпіння наближає людей до Христа», сказала колись Мати Тереза. Або іншого разу: «Проказа не є карою, вона може бути дуже гарним даром Божим, якщо ми добре це використаємо. Завдяки цьому ми можемо вчитися любити тих, кого всі інші відкидають». Це ніби мало бути доказом, що вона не бореться з терпінням, але розвиває його культ, тобто говорить про хвороби у доброму світлі, бо «це зближує до Спасителя».

Знову, абсолютно атеїстичний погляд, який хоче приписати християнам бажане за дійсне, нібито християни радіють терпінню. Такі погляди беруться з невіри у Христа, у Його спасительні страсті, і що цей факт став нашим відкупленням. Це, здається, найбільш радикальна ідея з усіх, які існують у світі. Атеїст може зрозуміти і погодитися, що існує терпіння у світі, але сприйняти ідею, що це терпіння можна поєднати з Христом – цього він вже абсолютно не сприймає. Мало того, ще й звинуватить віруючих, що їх Бог не існує, бо у світі є терпіння. Проте, сам відповіді на причину чи сенс терпіння не має.

Якщо вже терпіння є у цьому світі, і якщо воно неминуче, навіть коли медицина не допомагає, то єдиний спосіб його облегшити для віруючого – це ввіритися в руки Христа, який також невинно терпів і помер. Це перевести своє терпіння з прокляття, яким воно є, так як і кожне зло, в благословення. Це не означає, що належить шукати терпіння чи підтримувати його. Це лише християнська відповідь, як бути людині, що терпить, коли терпіння неминуче. Мати Тереза тут нічого нового не висловила, лише виразила християнську істину про людське життя, у якому трапляються горе чи терпіння, і як людині це трактувати. Якби вона ширила «культ терпіння», то навіщо б засновувала притулки для хворих? Абсурдність цього «аргументу» впадає в голе око відразу.

До речі, колишня сестра Місіонерка, яка вийшла зі Згромадження, Колет Лівермор, написала книгу «Надія витримує: Залишаючи Матір Терезу, втрачаючи віру та шукаючи сенсу» («Hope Endures: Leaving Mother Teresa, Losing Faith, and searching for Meaning», 2008). Там вона описує приводи, чому вийшла зі Згромадження, і пише між іншим, що хоча Мати Тереза була доброю і мужньою особою, однак її «теологія терпіння» була помилкою. Колет не могла погодитися з певними дисциплінарними практиками Згромадження, які, на її думку, не зовсім людські. На приклад, сестри працювали лише згідно з планом даного дому і лише в рамках цього розкладу допомагали бідним. Також, не багато сестер удосконалювало свої медичні вміння. Ну і врешті, настоятельки ставлять послух у спільноті понад «незалежне мислення та вирішення проблем».

Мені самому доводилося чути відгуки про дисципліну у притулках сестер, що наприклад за розпиття там алкоголю дається попередження, за другий такий вчинок підопічний, навіть якщо йому ніде подітися, повинен відразу опустити притулок. Можна це назвати «нелюдським трактуванням», але тоді і всяка інша дисципліна та кара за її порушення у всіх інших закладах чи організаціях, чи на дорогах, могла б бути трактована, як «нелюдська». Християнство – це не нехлюйність по відношенню до ламання правил, особливо таких, які встановлені для добра цілої спільноти,  і які хтось порушує, наражаючи інших на зло чи причиняючи іншим це зло.

Тут варто собі усвідомити, що будь яка організація потребує дисципліни та плану роботи, навіть харитативна, інакше все розповзеться в хаотичну «самореалізацію». Тим більше, чернеча організація, яка, крім праці, у першу чергу присвячує час молитві, духовному читанню, адорації, врешті спільній Літургії. Одним з основних елементів кожного Ордену чи Згромадження є послух. Між іншим, завдяки цьому більшість згромаджень існує не одне століття, а то навіть і понад ціле тисячоліття, і отже продовжує служити Богу і людям дотепер. Нерозуміння цього призводить до конфліктів, а також до бачення чернечої спільноти через призму світської організації.

Якщо йдеться про неякісне медичне обслуговування, про яке писали між іншим в медичному журналі «The Lancet» і потім майже всі інші критики, що «притулки вирізнялися вкрай невтішним станом» і що «були погано обладнані в невідповідних приміщеннях», що «в притулках був бруд, а хворі не отримували достатньо харчування», що «вживалися багаторазові голки», чи що «у притулках не було ніякого знеболюючого, крім аспірину», що «працю виконували в основному волонтери, замість професійних медиків», що «більшість пацієнтів у притулках не отримували відповідного лікування, і їх прирікали на смерть», що «медицина у притулках була далека від сучасних стандартів» і т. д., то це якби критикувати клініки країн третього світу (або деякі і в Україні) з точки зору елітарних клінік Заходу. Звичайно, хотілося б, щоб всі люди світу мали доступ до сучасного медичного обслуговування на високому рівні, проте реалії у більшості куточків світу, на жаль, зовсім інші.

До речі, журнал «The Lancet», попри свій високий рейтинг у медичному світі, неодноразово був звинувачуваний за певну політичну сторонність у медичних та немедичних питаннях, особливо після статей на його сторінках з критикою ВООЗ у 2005 році, критикою вакцинації з сумнівними аргументами у 1998 році, з критикою політики щодо тютюну у 2003 році, критикою Ватикану щодо його твердження у не 100% ефективності презервативів у 2009 році (хоча раніше, у 2000 році, самі автори «Ланцет» про це писали), за подання неперевірених і завищених даних щодо загиблих у війні в Іраку у 2004 році, чи за публікацію статті у 2010 році, де автори стверджували про існування якихось ферментів бактерій, які поширені в Індії (здається, за справою індійського уряду) і звідти розноситься по світі.

Якщо говорити взагалі про медичну опіку, яку ведуть Сестри Місіонерки, засновані Матір’ю Терезою, то це в принципі додаткова діяльність їх Згромадження. В Католицькій Церкві є Згромадження, які були засновані спеціально для медичної опіки, і вони будують справжні сучасні клініки, де працюють професійні лікарі, наприклад Медичні Місіонерки Марії (Medical Missionaries of Mary) чи Доньки Милосердя (Daughters of Charity) та деякі інші подібні Згромадження. Натомість однією з харизм Сестер Милосердя Матері Терези, крім допомоги бідним, є забезпечення хворим та вмираючим з вулиці принаймні мінімальних людських умов, які б вони ніде інде не отримали. Не зважаючи на зусилля різних організацій, дотепер у бідних країнах помирають тисячі бідних людей на вулицях, часто в жахливих умовах. Така ситуація є найбільш неприйнятною для західного світу, бо виявляє не лише наші людські обмеження та ресурси, але теж небажання більш ефективно допомогти тим найбільш потребуючим. Мати Тереза вирішила діяти і принаймні покращити умови для таких вмираючих, які ніхто інший покращувати не спромігся.

Щодо неякісного медичного обслуговування, то більшість з нас ще напевно пам’ятає про багаторазові голки, чи про ліки, яких не було в лікарнях, лише треба було собі самому придбати, чи про стан лікарень, або навіть подеколи і про кваліфікацію , яка бажала кращого, не те що волонтерів, а деяких «дипломованих лікарів». У нас для такого стану речей було декілька причин: і корупція, і брак коштів, і криза, і нереформованість медицини. Коли натомість якесь Згромадження вирішує зробити хоч щось з тими, з ким інші нічого взагалі не роблять, і коли ця діяльність стає загальносвітовою, тоді починається критика, що «все не так». На додачу, щоб критика виглядала більш переконливою, додається, що «Згромадження отримувало величезні кошти від спонсорів». Про це можна сказати на кінець.

Власне, «невластиве і не прозоре використання коштів» – це ще один важливий мотив критики Матері Терези і її Згромадження. Критики найчастіше використовують цей аргумент, проте ніколи не мають жодних конкретних даних. Тут вони виправдовуються, що і не можуть мати точних даних, бо Мати Тереза «ніколи не представляла звітів з отриманих коштів». Звідси народжувалися різні чутки про «таємні рахунки», про обман, про шахрайство. Проте, один раз вдалося щось підрахувати. Свого часу німецький журнал «Stern» у співпраці з Гітченсом, подав дані, що лише 7% пожертв йшло на благодійність, решта натомість на монастирі Згромадження та на місійні справи, а не на зменшення бідності чи на покращення умов в притулках Матері Терези.

У такому твердженні є повне перекручення дійсності і підміна понять.

Власне, що таке благодійність у даному випадку? Це пожертви для Згромадження Сестер Місіонерок на їхню діяльність. Як було сказано вище, діяльністю і ціллю Згромадження є забезпечити якнайбільшій кількості потребуючих з вулиці принаймні мінімальних людських умов, які ніхто інший їм не надавав. Ціллю Згромадження не було будувати дорогі шпиталі чи пансіонати – цим займаються інші організації, в тому теж католицькі. Тому направлення фінансових засобів саме на збільшення кількості домів сестер якраз і було правильним використанням наданих пожертв. Навіть якщо цифра 7%, що була спрямована Згромадженням на «благодійність», коректна, то це і так велика сума, яка, можна сказати, власне була використана «не за призначенням», а на якісь інші потреби, які не входять в компетенцію Згромадження. І за це тільки подяка Матері Терезі, що з пожертв на Згромадження виділила пожертву для інших.

Один мій знайомий священик в Італії, якого я постійно відвідую, тримає у себе на столі дерев’яну миску з рисом. Рису там десь грам 300-350. Роками ця миска стоїть там, посеред столу, за яким він працює, чи приймає відвідувачів. Коли я спитав, що це за миска з рисом, він відповів, що це нагадує йому про бідних, яким треба допомагати. Таку кількість рису Мати Тереза гарантувала кожному своєму підопічному на день. Більше нічого з їжі гарантувати не могла, хоча часто і було щось додаткове. Так, це мало, проте це було більше, ніж нічого, що бідні досвідчували на вулиці не один день перед приходом до притулку Матері Терези…

Критика повинна бути. Сприймати чи то справи, чи то людей безкритично – це інфантильна постава. Проте критика повинна бути конструктивною, повинна базуватися на фактах і на правді. Як говорив Білл Донох’ю в одному інтерв’ю під назвою «Відповідаючи критикам Матері Терези» («Answering Mother Teresa’s critics»), яке він дав 1 вересня 2016 року Лос-Анджелеському католицькому ресурсу «Angelus News»: «Її найбільші критики ніколи не розмовляли з жодною людиною, яка співпрацювала з нею, чи з якою-небудь сестрою. Вони ніколи не пробували поговорити з жодною особою, якій сестри допомагали. Вони просто виклали свою власну пропаганду, не роблячи жодних зусиль, щоб що-небудь перевіряти».

Підсумовуючи весь цей аналіз, варто пам’ятати одну річ. Кожний святий помилявся і мав свої гріхи та слабкості, Мати Тереза також. Проте, як писав Саймон Лейс ще 1996 року на сторінках «New York Review of Books», тобто ще за її життя, суть «нападів, які спрямовані проти Матері Терези, зводиться до одного єдиного злочину: вона прагне бути християнкою у прямому сенсі цього слова – а це є (і завжди було і завжди буде) найбільш невідповідна та неприйнятна річ у цьому світі». Можна бути атеїстом, проте захоплюватися Матір’ю Терезою, її справою, чи теж іншими святими або також великими людьми нашого часу, які одночасно є практикуючими християнами. Натомість, якщо ти воюючий атеїст, такі постаті як Мати Тереза завжди будуть муляти твоє око і стояти кілком у горлі, серйозно перешкоджаючи виходити з вуст усій маячні про релігію та про віруючих. Ціль була вибрана досить вдало: хочеш вдарити по християнству, вистачить вдарити по Матері Терезі.

Хочеш, щоб тебе не критикували – нічого не роби. Хто нічого не робить – той «не помиляється». Якщо ти робиш добро, тебе будуть критикувати. Якщо робиш велике добро, критика теж буде великою. Сама Мати Тереза колись сказала: «Якщо ти добрий, люди можуть звинуватити тебе в егоїстичних і прихованих мотивах. Все одно будь добрий. Якщо ти досягнеш успіху, то отримаєш кілька помилкових друзів і кілька справжніх ворогів. Все одно добивайся успіху. Якщо ти чесний і щирий, люди можуть обдурити тебе. Все одно будь чесним і щирим. Те, на спорудження чого ти витратив роки, хтось може зруйнувати за одну ніч. Все одно споруджуй. Якщо ти знайдеш душевну рівновагу і щастя, тебе будуть випробовувати ревнощі. Все одно будь щасливий. Те добро, що ти зробив сьогодні, люди часто забувають завтра. Все одно роби добро. Віддавай світові найкраще, що в тебе є, і цього може ніколи не вистачати. Все одно віддавай світові найкраще, що в тебе є».