ТАКСИСТ І ЖИТТЯ

Беру таксі на залізничному у Львові. Якби знав, що трапиться водій, що балакатиме цілу дорогу, то тоді б... Але ні, добре що сів.

– На Кривоноса? Добре, вже мав їхати по ділам, але ОК, діла пізніше. Що там, 15 хвилин, і ми вже на місці!

– Ну так, – кажу – це недалеко.

– Планував до коханки заїхати, субота, вихідний, вона там прибереться, щось перекусимо, вип'ємо, всі діла, ну і потім.. сам знаєш, життя біжить, а що?

– Угу, – кажу, – біжить...

– Та й взагалі, ось ми їдемо на Кривоноса, а це під Замком, а там зараз мій друг на верху, з екскурсією, підемо, з'їмо морозива, вип'ємо водички. Він віруючий, не матюкається, не обманює – супер колєґа!

– Це добре мати такого друга – додаю.

– Напевно! Бо моя вже мене задовбала! Куриця одна!

– У вас є сім'я?

– Та є, але розводжуся. Хоча, це її ініціатива. Заробляє 40.000 і думає, що вона цар і бог. Ще й з кулаками на мене лізе деколи, матами криє. Та я махав таке щастя. Ось поїду до своєї (N) – там спокій і благодать. Молода і гарна. Та й любить мене, не те, що та курка... Мені вже 44, їй теж за 40, і що? Вона мене півночі довбить, ніби сексу хоче. Та я знаю, фіг їй секс потрібен – вона мене хоче задовбати, і фізично і психічно, щоб я на інших не дивився! Знайшла дурня!

– Ох – додаю, – важка справа…

– Та й не кажи! Кожен другий день вона собі нові туфлі купує. І на хрєна їй те? Життя пройде, буде потім на ту гору модних туфель дивитися... А я от скуповую золоті обручки, старі, чи з ломбарду. На старість, треба щось починити, машину чи пральку там – взяв кільце золоте, продав – маєш гроші. Чи не так? І ти так роби – вкладай у золото, а то ну його на фіг з тією пенсією у 1700 гривень.

– Цікава ідея! – посміхаюся.

– В тебе жінка є?

– Ні.

– Та й не треба! Ну їх на фіг! Тільки криша їде. Мати коханку – от і вистачить.

– А діти у вас є? – питаю.

– Та є, син, 15 років – супер хлопець!

– Ну і як він буде після розлучення?

– Зі мною залишається, він знає що і як, і що вона таке. Хай аліменти платить. Заробляє, хай утримує сина. А то мені один дзвінок у прокуратуру – і вже сьогодні кінець її бізнесу! Я ж то знаю, що до чого там... О, доїхали! А де це на Кривоноса?

– Ось там, за поліцейською академією...

– Та, знаю де це, сім років в органах пропрацював.

– Ого – вигукнув я, косо споглядаючи на його товстелезний золотий ланцюг на шиї. – Ну добре, дякую. Щасливо вам!

– І тобі теж! Тримайся і не здавайся!

:–)