РЕФЛЕКС ПУБЛІКИ

Якось недавно, в магазині, куди зайшов, молода продавець розмовляє з охороною українською, коли потім підійшов до каси, вона: 

 - Вам пакет нужен?

 - Ні, дякую.

Взяв, склав, заплатив.

 - Ой, спасибо, что без сдачи :-)

 - Будь ласка :-)

Виходячи, сказав:

 - До побачення!

 - До свидания! - почув у відповідь.

Що це? Меншовартість? Думав собі, думав, і дійшов висновку, що це рефлекс, я б його назвав «рефлекс публіки»: у публічних місцях Києва говоримо, про всяк випадок, російською, а приватно, як вже там кому ближче.

Я постійно на публіці говорю українською (хіба що винятково пробую донести теж дещо північним сусідам), і часто люди після 3-4 речень це усвідомлюють і переходять на державну. Дехто тужиться і шукає слів, бо видно, що це в нього друга мова, дехто вільно переходить, і відразу видно, що це його перша, проте «рефлекс публіки» не дозволяв бути собою чи громадянином своєї країни.

P.S. Особливо кумедно спостерігати цей рефлекс у маршрутці: дівчина говорить по мобільному бодай з мамою, українською, і в той же час кричить водієві: «На остановке!» - і продовжує теревенити солов'їною :-)

 Нагадую тим, хто забув або «рефлекс» викинув з голови: українською буде «на зупинці, будь ласка!» :-)