БОГ ЕХНАТОНА

Приблизно у середині XIV ст. до Різдва Христового, тобто ще задовго до появлення Мойсея і Виходу вибраного народу з "країни неволі", правив Єгиптом молодий цар Аменхотеп IV, чоловік цариці Нефертіті. Згодом цей фараон змінив своє ім’я на Ехнатон. Зміна відбулася не випадково. В попередньому імені коренем була назва найбільш популярного бога Єгипту – «Амон». Ім’я «Аменхотеп» означало «Амон задоволений». Молодий цар провів відважну релігійну реформу, відібрав гегемонію у жерців бога Амона, яку їх бог мав у сонмі єгипетських богів та вважався найвищим серед божеств, а також був офіційним богом держави Єгипет. Жреці бога Амона мали головний храм у Фівах – столиці Єгипту. Це був бог сильний, між іншим покровитель воєн, йому подобалося воювати і він був «співучасником» всіх військових походів, благословив також поневолення та винищення ворогів. Під його знаменням Єгипет набув небувалої могутності і розширився до самої Месопотамії включно. Не дивно, що цей бог був дуже популярний і поважаний не лише серед фараонів та правлячих кіл, але також і серед звичайних мешканців Єгипту.

Аж ось молодий цар Аменхотеп IV, потомок славних фараонів-завойовників, серед яких найбільш знаменитим був його прадід Тутмос ІІІ, привертає значення колись першого серед богів, бога сонця Ра, головний храм якого знаходився у Геліополі. Це був теж важливий бог для Єгипту, всі фараони іменувалися «синами Сонця» і вважалися потомками цього божества. Колись він теж був досить «активним» у земних справах, однак потім, втомившись від державних справ, відійшов до небес і тепер з’являвся щоденно лише вгорі у виді сонячного диску, обігріваючи землю. Ранком єгиптяни його називали «Хепрі» (жук-скарабей, символ човна, яка переміщає сонячний диск), опівдні його називали власне «Ра», тобто «сонце», а ввечері – «Атон», дослівно «сонячний диск», але також «зігріваючий». Саме це ім’я взяв Аменхотеп IV за основу своєї релігійної реформи, проте змінив повністю теологію цього божества.

А змінив настільки, що багато дослідників вважає культ Атона у Єгипті за предтечу монотеїстичного Мойсеєвого культу Бога Яхве. Цей культ Мойсей міг пізнати, перебуваючи в Єгипті. Проте, якщо докладніше придивися до того, яким уявляв собі бога Атона Аменхотеп IV, а тепер уже Ехнатон («сяйво Атона»), то цей культ був скоріше предтечею уяви про Бога, яке висловив не Мойсей, але сам Ісус Христос!

Якщо древній Атон був просто сонцем, якому поклонялися, то згідно з Ехнатоном, Атон – це творець сонця. Він був першим богом, який виходив поза межі окремого племені чи народу (пам’ятаємо, що на початку Старого Завіту Бог Яхве є власне Богом одного племені – потомків Авраама). Атон був богом всього світу, всіх народів, творцем і батьком всіх людей. Він був подателем життя, де лише воно проявлялося у світі. Він був милосердним отцем всього сущого, нематеріальним, вічним Отцем людства, що лише символічно проявляє себе через сонячне світло. Варто теж сказати, що читаючи деякі гімни Ехнатона, і порівнюючи їх з деякими псалмами, робиться враження, що останні бути під виразним впливом перших, а деякі навіть майже збігаються. Ось один приклад: «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна. День дневі передає слово, ніч ночі об'являє вістку. То не слова, не мова, яких би голосу не було чути: по всій землі залунав їх звук, на край світу – їхні слова. На них він розіп'яв намет для сонця, і воно, немов жених, виходить із світлиці, веселе, немов велетень, що шлях свій пробігає. Від краю неба його вихід, і кругообіг його – до другого краю. І ніщо не сховається від його жару» (Пс 19 (18), 2-7).

Шукати Атона належить, як твердив Ехнатон, не на полі битви, не в силі і війнах, не в людських жертвопринесеннях, але в красі природи, в гармонії світу, і перш за все – в любові між людьми, передусім у сім’ях. Атон присутній всюди, в кожному появленні і прояві життя, він про все турбується з батьківською турботою. Фараон-реформатор заохочував своїх підданих звертатися до Атона «Отче Небесний». Бога Атона не можна було зображувати, бо він не має конкретної форми. Сонячний диск був лише символом цього божества, але не самим богом, тому сонцю не належить поклонятися, але істинне поклоніння має відбуватися «в дусі і в серці», а культ повинен викликати не настільки страх, наскільки радість. Для Ехнатона бог Атон був животворною нематеріальною сутністю, теплом, він був «Атоном живим». Сонячні промені, які доходили до землі, були символом безпосереднього зв’язку між Атоном та людиною, між небом і землею, причому цей зв’язок був «теплим», «життєдайним», «благородним». Атон був «люблячим богом», він дарував свою любов та милість усьому своєму творінню, був «батьком та матір’ю для всіх, кого створив», він «обдаровував своєю милістю мільйони». В одному зі своїх гімнів Ехнатон писав: «Твоя любов велика і безмежна, ти наповнюєш землі Єгипту своєю любов’ю… Промені твої пронизують землі… Ти осяюєш їх своєю любов’ю». Бог Атон є тим, який «любить світ безмежно».

Задовго до згадуваного вже псалмопівця Давида, який писав «Як батько любить сина, так любить Господь, тих, що Його бояться», Ехнатон виразив це у своїх гімнах на честь Атона. Атон є богом милосердним, співчутливим людині, ніжним, не знаючим злоби та гніву. Любов переповнює його та виливається на всіх, починаючи з людей і закінчуючи найменшою польовою квіткою. Атон – безкінечно добрий, безкінечно милосердний, безкінечно гарний, безмежно люблячий. Атон – це джерело правди, він не любить брехню і фальш, він благословить тих, які живуть справедливо і у правді. 

Для людини знати бога Атона – це безмежне щастя у житті: «Життя – це споглядати тебе, смерть – це неможливість бачити тебе». Атон перебуває всюди, а перш за все – в серцях людей. І головне, Атон для Ехнатона – бог єдиний, інших богів нема і бути не може, він єдиний «владика доль», «повелитель фатуму», «хазяїн порядку», «джерело життя людини». Атон в уявленні Ехнатона був богом, який відрізнявся від усіх сучасних йому уявлень про Бога, навіть в тодішньому Ізраїлі. Він був «мирним володарем», який не зносив битв та чвар між людьми, не благословив жодну війну, жодне кровопролиття, особливо те, яке відбирало життя, бо він являвся його подателем.

Ехнатон був не лише теоретиком нової релігії, але також палким послідовником. Він відмовлявся висилати війська на придушення повстань у своїй величезній імперії, які виникали постійно, особливо в Азії. Він відмінив усюди людські жертвопринесення, а до себе наказав відноситися не як до бога, що було звичним для тодішніх володарів, але як до звичайної людини (хоча і божественного походження – «син Сонця»). Бо лише Атон є богом, лише він є «цар царів і єдиний володар земних владик». Лише Атон є «Цар і бог», а фараон на землі є тільки «сином бога», проте перш за все, як і всі інші – смертною людиною…

Однак така послідовність у реалізації нового культу «бога Любові» породжувала немало дилем. Вибігаючи наперед, треба сказати, що наслідки цього культу стали для єгипетської держави катастрофічними. Ехнатон ігнорував численні прохання про допомогу у боротьбі з завойовниками, що надходили з провінцій, не відповідав на листи з благаннями вислати війська у захоплені міста, в яких «течуть ріки сліз та море крові», відсилав з нічим посланців, які приходили особисто до фараона і свідчили, що відбувається на північно-східних кордонах імперії, особливо у Сирії. Ехнатон продовжував вірити, що Атон не благословляє воєн, і скоріше держава має понести ось такі терпіння і напади ворогів, аніж він мав би порушити принципи нової релігії, яку він вважав правильною і вірною, а ці її принципи – непорушними, незалежно від обставин, навіть найважчих.

Ехнатон проповідував чесність, простоту, щирість та гуманізм. В його серці не знаходилося місця для варварства. Заради цих високих принципів, які випередили його політичну епоху на понад три тисячі триста років, Ехнатон приніс в жертву все: і своє положення і безпеку своєї країни. Історики підкреслюють повну непрактичність такої позиції. Пізніші фараони виправили ці «помилки» свого миролюбного попередника, і відвоювали, наскільки це було можливо, втрачене за часів Ехнатона. Відвоювання, звичайно, відбувалося у звичний для тих часів спосіб: ріки крові, масові вбивства, криваві придушення повстань, показові екзекуції і т. п. Після дивного для більшості утопічного «раю на землі», тодішні життя і справедливість повернулися на круги своя…