НЕОДНОРІДНІ ДОМІНІКАНЦІ

Прочитав замітку про Інститут св. Томи та про домініканців, яку написав після лекцій в цьому ж Інституті Анатолій Денисенко, п’ятидесятник, і навіяло думками.

Ще перед вступом до Ордену Проповідників читав книгу Андре Фроссара "Сіль землі", в якій автор в дещо жартівливій формі описує найбільш відомі чернечі Ордени Католицької Церкви. Бенедиктинців, для яких традиція і літургія становлять наріжний камінь їхнього Ордену, трапістів, які мовчать, працюють і посміхаються, картезіанців - найбільш строгий католицький Орден, кармелітів, які захоплюються містикою та духовністю, привітних францисканців, чи хитрих, проте ефективних єзуїтів.

Є там серед тої цілої когорти теж домініканці, про яких автор пише, що це "найбільш свобідні ченці на світі". І додає, що для того, щоб пізнати цей Орден і його специфіку, треба було б познайомитися з кожним домініканцем особисто. Хоч книга написана ще в 50-х роках минулого століття, це твердження актуальне дотепер.

Є домініканці, які постійно і всюди носять габіт, є ж ті, які вважають, що на людях треба (можна) бути як інші люди. Є супер консервативні, і є супер ліберальні, а є і багато тих, що десь посередині. Є домініканці, що захоплюються літургією, є такі, що не надають цьому більшого значення. Деякі домініканці ціле життя щось вивчають, читають і пишуть, а інших не помітиш ніколи з книгою. Одні вважають, що місією домініканців є наука, інші - що проповідування і душепастирство. Є домініканці, котрі переконані, що лише "в Римсько-Католицькій Церкві спасіння" і більше ніде і ніколи, а є ті, які не уявляють себе поза екуменізмом та діалогом. Є домініканці-томісти, а є ті, що ніколи і не читали Аквіната або не сильно ним переймаються.

Така різнорідність і строкатість Ордену, а також демократичний спосіб управління у спільнотах, з віками виробила імунітет у його членів до "інаковості", та навчила жити разом з людьми, в яких діаметрально інші погляди та підходи. Погляди і стилі можуть бути різні, навіть дороги інші, але ж остаточна ціль одна!