ЖІНКА У СВІТІ

Что мы скажем нашим детям, когда женщины уйдут на войну.

Чай’ф: «Песня в защиту женщин»

“Малопомітна” проблема

Якось розмовляли між собою двоє знайомих, чоловік і жінка. “Маю п’ятеро дітей, але моя жінка не працює” – сказав чоловік своїй знайомій. “Хіба? – запитала, – що, отже, робить весь той час, коли є з дітьми вдома?” Чоловік засоромлено почервонів.

Домашні обов’язки жінок найчастіше залишаються непомічені, не вважається їх за працю на рівні з працею за гроші. Народження дитини, турбота про неї, годування, зміна пелюшок, деколи безсонні ночі, виховування, потім прання, готування, прибирання – все це багатьом чоловікам здається так нормальним, що навіть не називають цей труд працею. Крім цього, жінка ще працює на роботі...

В країнах Західної Європи жінки, в основному, краще освічені, ніж чоловіки і все частіше беруться за здобуття кар’єри. Не зважаючи на це, світ праці все ще так організований, як би жінки не були водночас матерями. Дотепер жінка мусила трактувати конфлікт між працею по спеціальності і домашніми обов’язками як свою приватну справу. Сьогодні жінки, котрі клопочуться про працю, постійно ще мусять віддаляти роль матері на другий план. Таким чином погоджуються, щоб чоловіки, а вірніше – керівники, диктували умови праці. Поки що політика, суспільний настрій і умови праці жінок на Заході ще дуже далекі від ситуації справжньої рівності чоловіків і жінок. Щоб це виправити, треба пам’ятати, що по-перше: жінки відрізняються від чоловіків своєю особливою роллю матері, по-друге: ця різниця повинна відобразитися в новому організуванні праці жінок. Це не “приватна” справа, але суспільна.

Принциповою помилкою “рівноправ’я”, проголошуваного фемінізмом, була відсутність антропологічного виміру. Дивлячись на силу чоловіків, жінки боролися за свою участь у цій силі. Жінки хотіли стати такими, як чоловіки: динамічні в бізнесі, конкуренційні, підприємливі. Однак, модель жінки, працюючої по спеціальності, не була в змозі утримати важку рівновагу між материнством і професійним життям.

Професійне життя жінок повинно охоронятися від дискримінації, котра має свої джерела в затушуванні різниці між двома статями. Жінка повинна інакше трактуватися в праці, ніж чоловік. Це, звичайно, важче для працедавців, бо невигідно мати на роботі когось, кому треба виділяти менше годин праці, потім платити декретні, а через декілька років – знову декретні і т. д.

Жінок, які “не працюють” і залишаються вдома, зневажається, на них дивляться як на тих, котрі нижче стоять в суспільній ієрархії і називається їх відсталими. Соціальна компенсація у них набагато нижча, ніж у “працюючих” – бо  ж хто буде нараховувати пенсію за домашню працю і виховування дітей? З цього приводу в високорозвинутих країнах Заходу немає можливості вибрати добровільно статус “домогосподарки”, а жінок, котрі, однак, приймають цей вибір, зустрічає неприхильність, особливо зі сторони других жінок.

Економічні та практичні умови материнства дуже важливі і мусять бути відповідні, якщо європейські жінки хотіли б мати більше, ніж одну дитину. Багато пар дійсно хоче мати більше дітей, але обмежує їх у цьому відсутність економічного захисту та програм, сприятливих для сім’ї.

У теперішньому часі жінки мають дітей пізніше, якщо брати до уваги вік. Ті, які вчаться (вуз, аспірантура і т. д.), першу дитину можуть мати тільки перед тридцятим роком життя. Як тільки закінчують освіту, хочуть і мусять знайти працю. А одночасно повинні народити першу дитину. Незабаром повинні мати другу, або і третю. Все це концентрується приблизно між тридцятим а сороковим роком. Цей стан життя жінки можна б назвати “фазою натиску”. На цьому етапі мають бути визначені головні пріоритети відносно сім’ї і кар’єри на решту життя. Крім цього, у цей час жінки ще опікуються старіючими батьками. На протязі цих десяти років, в основному, постійно бракує їм часу, а працюють майже цілу добу.

Декому може здаватися дивним, але декретна відпустка на корисних для матері умовах[1] є головним заохоченням, щоб мати декілька дітей. Для того, щоб були сім’ї з двома, трьома чи навіть чотирма дітьми, як показує практика, не достатньо бути практикуючим християнином, але повинна бути мотивація і допомога зі сторони держави[2].

В такій ситуації жінки повинні добиватися, щоб їх праця, пов’язана з материнством, була доцінена. Суспільство повинно дозволити жінці спочатку бути матір’ю і створити для цього всі сприятливі умови, а потім, щоб могла робити кар’єру. Це також серйозний заклик чоловікам, які повинні допомогти своїм жінкам бути матерями і домогосподарками, але щоб ця допомога була не теоретична, лише практична.

Сучасні європейські жінки не почувають себе повністю щасливими, працюючи на тих самих умовах, що й чоловіки, коли можуть дозволити собі лише на одну дитину, або взагалі на жодну. Ідея, згідно з якою жінка змушена вибирати між материнством і працею, є абсурдом нашого часу, коли більшість жінок має кращу освіту, ніж чоловіки. Адже ніхто не очікує і не вимагає, щоб чоловік вибирав між працею і можливістю бути батьком. Абсурдною являється також думка, що праця поза домом важливіша, ніж праця вдома. Праця матері має велике значення, далі, однак, зневажається суспільством і його структурами так, ніби взагалі не існувала. Залишається непомітна, зауважувана тільки матерями, іншими ж виключно тоді, коли є невиконана. Обов’язки матері мають дуже вагоме суспільне значення, адже роститься і виховується громадян країни, майбутній потенціал держави, але політики хіба не дуже зацікавлені цією проблемою.

Багато молодих людей Європи не має шансу здобути свою першу працю і що за цим слідує – не може завести сім’ю[3]. Ті ж, котрі все-таки зважуються на сім’ю, мусять разом – чоловік і жінка – працювати, щоб заплатити вчасно за навчання, а це співпадає з найкращим для них часом, щоб народжувати дітей. Висновок лише один: якщо маєш роботу, то тримайся її. Якщо візьмеш тимчасове звільнення, щоб мати дитину, мусиш рахуватися з тим, що втратиш цю працю. Молода жінка, яка старається отримати працю по спеціальності, часто зустрічається з питанням, чи хоче мати дітей. Чоловікам такого питання ніколи не ставиться. Немає жодного сумніву, що жінка, котра скаже, що планує мати дітей, не дістане праці. Більше того, якщо вже виховує дитину, то також має малий шанс отримати працю.

Тепер, у технічно розвинутій Європі, домашні обов’язки вже не так важкі, як колись, але опіка над дітьми така сама. Обов’язки матері концентруються на перших десяти роках дитини, а жінки, хоч може і не говорять про це вголос, не хочуть залишатися вдома назавжди, хочуть використати свою освіту і здібності в роботі по спеціальності і взагалі для суспільства.

Європейські жінки мають сьогодні менше дітей, ніж коли-небудь перед цим. У деякій мірі це виникає з ментальності, котра дивиться на дітей, як на предмети, а також із відсутності умов, що сприяють материнству. Нормально жінки хотіли б мати більше, ніж одну дитину, але коли треба прийняти таке рішення, з’являються обмеження – професійні та вікові.

Висновки такі, що по-перше: треба змін і реформ у цьому питанні зі сторони держави, по-друге: мусить бути інше ставлення до жінок зі сторони працедавців, і нарешті, по-третє: чоловіки повинні ділити сімейні і домашні обов’язки зі своїми жінками. Суспільство має право і повинно вимагати від держави зміни політики у цьому плані, адже це не тільки в інтересах суспільства, але, дивлячись вперед, у майбутнє, і в інтересах самої держави.

Чи є вихід?

Якщо жінка бачила часом якусь справу інакше, то це було доказом, що вона не має об’єктивного бачення. Чоловіче було об’єктивне, жіноче – суб’єктивне. Жінка повинна була прийняти чоловічу точку зору. Жінок у світі є приблизно половина всього населення, отже, тільки половині признавалась повністю людськість, друга половина була гірша, другорядна, з маловажними талантами і точкою зору.

Існує парадокс: чоловік зі співчуттям думає про жінку, котра його практично обслуговує в щоденному житті, а жінка зі співчуттям думає про чоловіка, котрий сам себе, в основному,  не в змозі обслужити.

Деякі жінки не люблять, коли про них говорять у відношенні до когось, тобто тоді жінка щось значить, коли це жінка цього чоловіка, це мати цієї дитини, це сестра цього хлопця. Про чоловіків рідко говорять у відношенні, в основному чоловік – це директор, це інженер, це наш знайомий і т. д.

Багато жінок справді повірило у свою нижчість. Відчувши кривду і жиючи в демократичному світі, появилося у них прагнення рятунку з неволі до свободи. На їх думку, якщо дістануть все те, що дотепер було зарезервоване тільки для чоловіків: владу, освіту, довільну працю і відповідну заробітну плату, то зможуть вийти з пониження. Більше того, деякі жінки були переконані, що коли відмовляться від того, що притаманне їх природі, на скільки лиш дозволяє фізіологія (деякі радикальні феміністки не зважають навіть на фізіологію), то тоді зможуть здобути рівність. Маскулінізація[4] пішла досить далеко, і тому настала реакція зворотна (хоч і не у великій мірі). На початку 90-х років на каналі BBC була передача про жінок з Англії, які прийняли іслам, бо хочуть вести сімейне життя, любити і турбуватися про батьків та дітей, бути під опікою чоловіків, бо християнки навколо говорять лише як чоловіки: про бізнес, самореалізацію, кар’єру, честь...

Де вихід? Іслам не є виходом, бо відомо, яка там справжня ситуація жінки на практиці. Місія жінки, її специфічні дари, таланти, її бачення справ повинні сприйматися не як гірші, але – у дусі плюралізму – як інакші і водночас рівноправні, тоді жінка не матиме приводу соромитись чи погорджувати власними здібностями і відрікатися від власного призвання.

Якщо Бог створив дві статі з так виразними різницями в обдаруваннях, то не для того, щоб одна за рахунок другої заспокоювала свій комплекс вищості, але щоб себе взаємно доповнювали і збагачували, допомагаючи одна другій у тому, що кожному дається легше.

Різні способи розв’язування жіночої проблеми

Стратегією фемінізму у Сполучених Штатах є систематична боротьба за покращення долі жінок, і тільки така дорога, як переконані феміністки, може привести до рівноправ’я в суспільстві. Це не означає, що чоловіків вважається за ворогів, лише те, що за свої права треба боротися до кінця.

Фемінізм – це суспільний, а також ідейний рух, в основі якого лежить переконання про несправедливість у стосунку до жінок тільки тому, що вони є жінками, мають іншу стать. Всі з цією дефініцією можуть погодитися, залишається тільки питання, що тут розуміється під словом “несправедливість”?

Фемінізм у США можна поділити на п’ять течій: ліберальний, реалістичний, соціалістичний, радикальний та інституціональний.

1) Ліберальні феміністки вважають, що закон держави не повинен дивитися на стать, але повинен бути нейтральний і гарантувати абсолютно однакове ставлення до всіх громадян. На сьогоднішній день це вже нормальне явище, але не так було у XIX віці. Дякуючи ліберальному рухові феміністок, жінки у США отримали право голосу в 1920 році, потім право висувати свою кандидатуру, право на виконання будь-якої професії, право на таку саму як у чоловіків заробітну плату. Цього всього до 20-х років XX століття не було. Декларація Прав Людини і Громадянина, як французька так і американська, які вважаються першими так вагомими демократичними документами, відносилися тільки до чоловіків, а про жінок, здається, взагалі забули[5]. На вимогу ліберальних феміністок, навіть мова була очищена з таких зворотів як: “голова сім’ї”, “стара діва” тощо.

2) Реалістичний фемінізм в деякій мірі є реакцією на формально-правний підхід ліберальних феміністок. На їх думку, жінка не повинна в усьому наслідувати чоловіка і йому дорівнювати, йдучи його слідами, тільки чоловік і жінка повинні разом виконувати свої спільні обов’язки, наприклад разом виховувати дітей і допомагати один одному вдома. Важливим вимаганням реалістичних феміністок було забезпечення безпеки у власному домі та захист від фізичного та сексуального знущання зі сторони своїх чоловіків. Досягнення матеріальної рівності з чоловіками серйозно зменшило б, на думку реалістичних феміністок, можливості використовування чоловіками слабкого статусу жінок та їх економічної залежності. Ця течія фемінізму, на відміну від ліберальної, старається розвивати діалог в напрямку відкритості, ревізії та переосмислення як чоловічої, так і жіночої ролей у суспільстві, щоб звільнити їх взаємовідношення від застарілих і “традиційних” механізмів чи стереотипів.

3) Соціалістичний фемінізм, котрий бачить причину дискримінації жінок у капіталістичній системі, натхнення для своєї течії бере від марксизму, але має небагато прихильників, в основному це деякі університетські професорки та викладачки.

4) Радикальний фемінізм бореться за принципову перебудову суспільного ладу, беручи до уваги точку зору, цінності, досвід і потреби жінок. Мусить бути змінена мова, ментальність, призвичаєння – не відразу, але хоча б поволі. Адже навіть на рівні мислення (чоловіків) вже існує, на думку радикальних феміністок, приниження і другорядність, а навіть погане трактування жінки. Прикладом “дихотомного мислення” чоловіків можуть бути такі дихотомії (першу якість чоловіки приписують собі, другу – жінкам): абстракт-конкрет, правда-фальш, мислення-тіло, культура-натура, цивілізований-примітивний, раціональний-емоціональний, теорія-практика, об’єктивний-суб’єктивний, незалежний-залежний, спостерігач-спостережуваний, суб’єкт-об’єкт, активний-пасивний, свобідна воля-призначення і т. п. Вищість приписується першому поняттю і ідентифікується його з мужністю, з чоловіками.

Однак треба сказати, що палиця має два кінці. Радикальні феміністки, борючись проти “дихотомного мислення” чоловіків, самі, деколи несвідомо, мислять про відношення жінок і чоловіків дихотоміями (у парах: перше приписують жінкам, друге – чоловікам): поєднання-відокремлення, інтуїція-розумування, орієнтація на інших-орієнтація на себе, якість-кількість, співпраця-конкуренція, переговори-розпорядження, рівність-ієрархія, спільнота-індивідуалізм, ґармонія-конфлікт, мир-війна, життя-смерть. Критикуючи чорно-білий спосіб мислення чоловіків, радикальні феміністки самі потрапили у його сіті.

5) Інституціональний фемінізм підтримує форми безпосереднього впливу на політику, беручи інтенсивну участь в процесах реформи законів, боротьбу за інституціоналізацію охорони інтересів жінок[6]. Феміністки з цієї течії борються, за можливість діяти зсередини державних органів, насамперед політичних, освітніх і юридичних. Хоч вже багато років проводиться досить сильний тиск зі сторони феміністок, а також існують інституціональні форми діяння, жінки далі заробляють менше від чоловіків. Більше заробити жінкам часто не дає сам вид праці: у США третина жінок працює на посадах секретарсько-урядових, 20% – в обслуговуванні, 10 % – в торгівлі. З другої сторони, самі жінки часто відмовляються від спроби “вибитися” вище, адже дім і сімейні обов’язки гальмують їх професійні натхнення та бажання. Існує, на жаль, досить сильне співвідношення між народженням та виховуванням дітей і правдоподібністю, що жінка, наприклад, після розводу або смерті чоловіка, дійде до бідності. Таке співвідношення не існує щодо чоловіків.

Насуваються деякі питання. Чи всі зміни, які феміністичному рухові вдалося вибороти, зменшили розміри самої проблеми? Соціологічні та інші дослідження говорять, що радше ні. Але наступили певні зміни у ставленні поліції, лікарів, політиків, навіть цілого американського суспільства, котре признало, що це питання є суспільною проблемою. А відомо, що першим кроком до успішного вилікування хвороби, є те, щоб пацієнт сам собі усвідомив, що є хворий.

В останньому часі зросло число сімей, в яких жінка самотньо виховує дітей. Найчастіше це стається після важкого життя з чоловіком, котрий зловживає алкоголем або б’є жінку та дітей, і тоді жінка бере розвід. Навіть Католицька Церква у США фінансує притулки для кривджених і понижених жінок: потреба безпеки жертви агресії визнана за вищу цінність, а тому наказ утримання за всяку ціну сім’ї в цілості став реалістично скоректований[7].

Чи фемінізм визволив жінок у Америці? І так і ні. Напевно дав їм надію. З хвилею, коли чоловіки втратили монополь на освіту, повинні були зауважити, що жінки з дипломами хіміків, техніків чи психологів так само, як і вони підготовлені виконувати ці професії. В зв’язку з цим, деякі феміністки вважають за пережиток таку модель сім’ї, яка панувала в часі, коли жінки не мали доступу до освіти і були повністю залежні від чоловіків, коли то чоловік – голова сім’ї, а жінка прислуговує. Сучасний фемінізм приймає, в основному, цінності сім’ї і потребу створення здорових умов для виховування дітей, але попереджає, щоб при цьому не ховати голову в минуловічний пісок. В сучасній популярній ієрархії “цінностей”, жінки деколи “перевищують” чоловіків: наприклад, жінки, “використовуючі” чоловіків, котрих “кохають”, щоб дякуючи ним, “мати” дитину, але не хочуть виходити заміж. Жінка-предмет, далі – чоловік-предмет, нарешті – дитина-предмет. А предметне трактування життя навряд чи сприятиме повній ліквідації дискримінації.

Новий підхід до фемінізму

В 1963 році у Сполучених Штатах вийшла книга Бетті Фрідан “Міф про жінку”, в якій авторка розправляється з пануючим в ті часи міфом жіночості, яка мала виражатися тільки у традиційній ролі жінки і матері. Ця теза глибоко зворушила багатьох жінок, для яких “професія – домогосподарка” була приводом постійного пригнічення і незадоволення. Привернення рівних прав жінкам привело до їх постійно зростаючої участі в різноманітних спеціальностях, але водночас сильно ослабило сім’ю. Ще одним негативним наслідком “війни статей” і боротьби за незалежність і кар’єру була справжня лавина розводів, огорнувша Сполучені Штати: від 1960 року їх число зросло вдвічі. Але розвід, в основному, приводить до зросту доходів чоловіка і до зменшення доходів жінки. Крайні феміністки почали боротися за впровадження легальних абортів та протизаплідних засобів. Ці феміністки вважають вагітність “колонізацією” жіночого тіла, а плід – паразитом в тілі. Як видно, це вже протест не проти якихось структур, але проти самої природи в біологічному смислі. Реакцією на такі вимагання (і впровадження на практиці в життя!) були утворені організації для охорони ненароджених дітей.

Феміністки, які борються за легальне право на аборти, найбільше пишуть і найбільше протестують, а звідси їх найчастіше видно й чути, тоді як нормальні феміністки залишаються якби у тіні, тому для багатьох людей слово “фемінізм” має одностороннє або негативне значення.

Крайні феміністки борються проти інституту шлюбу, тому що вважають його за найгіршу пастку, яку поставили чоловіки на жінок, щоб їх експлуатувати. Деякі крайні феміністки вважають навіть, що жінки тільки тоді будуть повністю свобідні, коли припинять статеве життя зі своїми чоловіками, котре, на їх думку, навіть між подружжям і при нормальних обставинах є зґвалтуванням! Чоловік для них – це вампір, який полює на свою жертву – жінку. Як вважають крайні феміністки, причиною великої кількості зґвалтувань у США являється культура цієї країни, повністю і в усьому патріархальна. Це звичайне перебільшення, притаманне крайнім феміністкам, бо наприклад у країнах зі значно вищою патріархальною культурою, таких як Португалія, Греція чи Японія, кількість зґвалтувань від п’яти до восьми разів нижча, ніж у США, а це досить вагомий аргумент, що патріархалізм не являється у цій справі істотним.

Дотеперішній фемінізм став рухом, котрий дивиться на материнство, як на щось, що є без значення, і тому занедбав своє головне завдання: погодження вданого сімейного життя з кар’єрою. В сучасному західному суспільстві вагітність і кормління грудьми вважаються “перервами” в кар’єрі, а величезна праця, пов’язана з материнством і його значення для суспільства повністю зневажаються.

У другій половині ХХ століття настав значний розвиток у житті жінок, а саме у сферах освіти і праці. У той же час сильно зросла кількість розводів, що досить серйозно вплинуло на життя і ментальність жінок. Правдоподібність розводу для пари складає в різних західних країнах від 30% до 50%, тобто майже кожне третє або навіть кожне друге подружжя розводиться. Суспільство говорить[8], що ні подружжя, ні праця, ні допомога держави не можуть гарантувати нормального життя жінці і її дітям. Більшість жінок на Заході вже пристосувалася до цієї ситуації: народжують менше дітей, не беруть декретну відпустку, навіть коли їх діти ще немовлята. Після 60-х років минулого віку у свідомості людей досить вагомо послабився зв’язок між статевим життям і продовженням роду, що істотно вплинуло на життя жінки. Цьому сприяли біотехнологія, протизаплідні засоби, масові аборти. Чоловіки і жінки почали поступово віддалятися від традиційного розуміння своїх ролей: чоловік – голова сім’ї і заробляє, жінка – мати, виховує дітей і домогосподарює, тому тепер ці ролі або розділені порівну, або взагалі поплутані. Деколи, правда, ролі розділені по-партнерськи і жінка допомагає чоловікові заробляти, чи навіть більше заробляє, а чоловік допомагає жінці виховувати дітей і по домогосподарстві, що являється, звичайно, позитивним явищем. Так було в 70-ті – 80-ті роки. Сьогодні темп змін поволі стабілізувався і можна б роздивитися і зорієнтуватися в ситуації. Але проблема в тому, що немає орієнтаційних пунктів, а що чекає попереду – важко сказати. Повертатися до традиційних часів, як було колись, небагато жінок хотіло б, та це й не було б найкращим вирішенням справи.

Ті, що займалися визволенням жінок від початку XX століття до кінця 70-х років, цікавилися виключно ситуацією жінок незамужніх, тому що материнство вважали поневоленням жінки. З’явилася потреба нового фемінізму, більш радикального, котрий повинен виходити з факту, що більшість жінок – це матері, або бажає ними бути, що жінки відрізняються від чоловіків (а не уподібнюються) та мають інші здібності і таланти, ніж чоловіки, і що рівність, котра зважає на ці різниці, означає, що жінки не мусять більше наслідувати чоловіків. А тому новий фемінізм дивиться на проблеми жінок трохи з іншої перспективи.

Тепер триває процес формування нового підходу до проблеми жінок. Йдеться про те, щоб взяти зі старого фемінізму все, що в ньому було найкраще, упорядкувати, і потім поєднати з новими ідеями. Нові феміністки свідомі, що по-перше: треба слухати, що жінки говорять про свої потреби і проблеми, а не навіювати їм, що вони повинні чи не повинні хотіти, по-друге: до жіночих проблем треба розумно підходити, щоб не допускати дихотомій, догм і крайностей, по-третє: фемінізм повинен єднати, а не ділити, трактуючи жінок і чоловіків як партнерів.

Залишається для жінок одна дилема: праця чи сім’я? Це правда, що західна культура вимагає від жінки великої жертви і фактично ставить жінку на роздоріжжі: або кар’єра без сім’ї, або сім’я без кар’єри. Феміністичний рух у 70-х роках витягнув з цієї дилеми фальшивий висновок: подружжя і материнство – це головна перешкода для розвитку жінки! Жінки повинні, на їх думку, наслідувати чоловічу модель успіху. Але це напевно не найкращий вихід, і крім позитивних результатів, прийшли нові труднощі і проблеми. Повинно змінитися відношення як чоловіка, так і жінки до домашньої праці, до виховування дітей, а не повинно ліквідуватись інституції подружжя і материнства. Належить усвідомити собі, що цінності людські стоять понад цінностями економічними, а також, що кожен вид праці: чи на роботі, чи вдома повинен мати однакову гідність.

Перспективи

Один французький автор, Жільбер Сесброн, пише: “...людство повністю загине, якщо жінка не займе нарешті свого місця в суспільстві і якщо чоловіки будуть далі керувати ним своїм власним, продуманим і насильним способом. Те, що потрібно цивілізації, щоб вижила, не дасть їй вже чоловічий геній. Так як без вбогості християнство котиться до загибелі, так без здорового глузду, терпеливості, пошанування життя, яких уособленням є жінки, людство підписує собі вирок”[9].

Жінки повинні бути активні в політиці, але на свій спосіб, бо якщо діятимуть в політичному світі так, як чоловіки, нічого нового не внесуть у цю справу. Жінки повинні бути собою, дивитися на справи і розв’язувати справи по-жіночому. Там, де в політиці багато жінок, наприклад в Скандинавії, видно, що вони інакше підходять до справи. Якщо чоловіки-політики більш “далекоглядні”, часто займаються великими справами і дбають про майбутнє (що також конче потрібне), то жінки-політики частіше займаються справами сьогодення, такими як сімейні цінності, дитсадки, школи. Чоловіки про ці справи часто взагалі не думають. Але жінкам-політикам не треба відмовлятися від родинного життя, виховування дітей, бо саме такі жінки, котрі є хорошими матерями і жінками, є водночас хорошими політиками.

Жінки повинні відкинути чоловічу альтернативу вибору: або діти, або праця поза домом. Діставши рівність як особи людські, повинні добиватися своїх відмінних від чоловіків прав як жінки і матері, щоб справді брати участь в суспільному житті без шкоди для сім’ї. “Признання жінкам тих самих рівних прав, що і чоловікам, з чого випливає призначення рівних обов’язків, означає для жінок додатковий тягар, а не рівність... Добро дітей зумовлює, що хтось завжди, вдень і вночі, буде доглядати малечу, котра росте” – писала ще в 1912 році норвеська лауреатка Нобелівської премії Сінґрід Ундсет. Треба змінити і перебудувати цінності та спосіб суспільного життя, а також структури і дух світу праці.

Держава, пропагуючи рівноправ’я, не повинна робити поблажливості жінкам, але повинна створювати рівні можливості жінкам і чоловікам. Багатьом жінкам Західної Європи наприклад не подобається, коли їм, як професоркам чи лікарям, робляться якісь привілеї тільки тому, що вони жінки, бо це для них рівнозначне з ствердженням, що жінки не мають таких самих кваліфікацій і здібностей, як чоловіки, тому треба їх трохи “втішити”.

Ключем для погодження між собою материнства і праці є вдане сімейне життя. По суті, згода на подружжя є згодою на любов у правді. Причиною того, що жінки працюють так важко, а чоловіки допомагають так мало є не політичні чи економічні імпульси, але особисте відношення. Треба підтримувати один другого, взаємно собі допомагати і бути еластичним в розподілі домашніх обов’язків. Треба також досить багато і ефективно працювати. Якщо в сім’ї квітне лінивство хоча б з однієї сторони – чоловіка або жінки – ніколи не буде рівноправ’я. З точки зору професійної праці, чоловіки, в основному, вважають материнство “жіночою проблемою” і тому небагато таких, котрі беруть відповідальність за батьківство. Якщо чоловік і жінка працюють, “домашня праця” і догляд за дітьми вимагають, щоб також батько сказав своєму працедавцеві, що мусить залишитися вдома з хворою дитиною, або забрати дитину з дитсадка. Тільки тоді, коли чоловіки візьмуть таку саму відповідальність за сім’ю, стануть можливі реальні зміни в підході працедавців. Залишається тільки проблема з часом, який молоді батьки мусять мати для дітей. Скоріше всього, це означає, що подружжя повинно працювати у той час менше, ніж інші. Це питання має характер не тільки сімейний чи особистий, але також політичний і публічний, тому що діти є надзвичайно важливі для суспільства. Держава повинна для своєї ж власної користі підтримувати сім’ї.

Варто також усвідомити собі, що в нашому часі, як вважає багато спеціалістів, ситуація жінок є однак найкраща, яка була дотепер в цілій історії, починаючи від античних віків. Ніколи в історії жінки не мали таких широких як сьогодні прав в політиці, науці, суспільному і культурно-артистичному житті. Навіть в багатьох сім’ях видно голим оком, що чоловік і жінка живуть на партнерській основі, де немає голови сім’ї, тільки рівноправ’я щодо обов’язків, або навіть часто головою сім’ї є жінка, котрій чоловік є підлеглий як фінансово, так і психічно (щоб не сказати – фізично). Дуже часто сучасна жінка вважає, що чоловік повинен робити всю домашню роботу: змивати, прати, готувати, прибирати, не зважаючи на те, що цих справ чоловіки найбільше не люблять, а коли ті ж чоловіки звертають увагу жінці, чому не поремонтувала зіпсутий кран в ванні чи не змінила пробите колесо на машині коли була вдома, то чують тільки здивовану відповідь, що хіба жартує, це ж чоловіча робота! Сьогодні, як зауважують ті самі спеціалісти, видно якусь дивну тенденцію, що все більше і більше чоловіків, особливо освічених і пристойних, відтягує як тільки можливо свій шлюб, бо бояться, що будуть використовувані у сім’ї, як домашні слуги, котрими будуть маніпулювати і яким будуть розказувати – а це для чоловіка, особливо у колі знайомих, означає моральну смерть.

З другої сторони, жінки тепер стали досить спритні і помітили – на відміну від феміністок 60-70-х років, для яких подружжя було рабством жінки – що заміжжя досить добре заспокоює їх потреби, якщо тільки добре в цьому подружжі примоститися і ним покерувати. Дехто навіть жартує, що тепер вже прийшли такі часи, коли жінка жениться, а чоловік виходить заміж! У всякому разі, у справі відношень чоловічо-жіночих не можна впадати з одної крайності в другу (бо тоді може виникнути по певному часі маскуліністичний рух за рівноправ’я чоловіків з жінками), тільки слід пам’ятати про природні і культурні обумомовлення чоловіка і жінки, про їх взаємні потреби і очікування одних від других, щоб ці очікування і вимагання не були односторонні, як колись зі сторони чоловіків, що виходило на гірше жінкам, а тепер деколи зі сторони жінок, що може вийти на гірше чоловікам.

Колись чоловік ходив на полювання, садив дерево, плодив потомка, будував дім. Сьогодні, особливо у високорозвинених країнах, жінка все це може зробити сама. Чоловіки робляться дезорієнтовані, не знають, до чого конкретно і навіщо вже вони потрібні. Ясно, що можуть бути вдома і бавити дітей, можуть бути теж на утриманню своєї жінки. Але з’являється питання: чи довго психіка одного і другого так витримає, як довго такий стан речей буде їй, жінці кар’єри і успіху, подобатися? Партнерство у сім’ї, котре пропонують феміністки, а не справжнє, збудоване на взаємодопомозі і любові – це тільки зміна ролей, заміна егоїстичного чоловіка на егоїстичну жінку. Жінка повинна задуматися: чи така перспектива їй відповідає на довше, якого чоловіка вона справді хотіла б мати, а також, якою сама повинна бути?

Феміністки наголошують, що жінки, в основному, менше заробляють. Але це часто тільки суха статистика. Феміністок не цікавить, чи жінка, влаштовуючись на роботу, підписує умову про таку саму кількість праці, або чи жінка фізично може більше заробити. Говориться, що жінкам платять менше за таку саму роботу, що деколи справді буває і це вже дискримінація, але часто це платня не за таку саму, лише на тій самій роботі – що є вже зовсім іншою справою! Я наприклад пам’ятаю, що у моїй школі вчителька української мови та літератури заробляла так само за таку саму кількість годин, як і вчитель того самого предмету, а навіть діставала на руки більше, бо була вчителем-методистом, а цей вчитель-чоловік не був.

Феміністки також сигналізують, що жінки менше заробляють, бо їх є мало в політиці, бізнесі, на керівних посадах. І статистично це правда. Але ж Конституція гарантує рівність і якщо жінка цю конституційну рівність повністю використає, як чоловіки, то чому не могла б бути політиком, бізнесменом (вірніше, бізнесвоменом!), або на високій керівній посаді? Саме, чому? Феміністки твердять, що у цьому знову винні чоловіки. Але роблячи статистики, вони не задають питання, чи ту або іншу жінку взагалі цікавить політика, бізнес чи висока посада на якомусь заводі. Деяких, без сумніву, цікавить, але цих жінок є набагато менше, ніж зацікавлених цим чоловіків, тому у своєму житті кожний займається, або старається займатися тим, що його інтересує, тому якщо якась жінка дуже бажає бути політиком, чи космонавтом, чи бізнесменом, то напевно, поєднавши це велике бажання з такими самими здібностями, доб’ється свого. Розподіл всіх посад порівну між чоловіками і жінками в політиці, бізнесі, в армії здається, якраз і був би непорозумінням. Бо в демократичній державі спеціальні привілеї для жінки в сфері політики чи бізнесу саме і були б доказом, що жінка – це гірша від чоловіка особа. У такій державі повинні бути створені рівні можливості для всіх, а вже хто і як ці можливості використає – це вже його особиста справа. Тому справжній фемінізм повинен боротися не за рівну кількість жінок у політиці чи бізнесі, бо може стільки бажаючих серед жінок і не назбирається (а крім того варто пам’ятати, що ці високоплатні місця не розділяються порівну, як при комунізмі, але кожний, як чоловік, так і жінка, повинен їх собі заслужити – своїм розумом, вмінням, силою волі – бо у демократичній системі краще живе той, хто більше старається, вчиться, працює, а не як у соціалістичних, де є “уравніловка”). Справжній фемінізм повинен боротися за рівні можливості для жінок і чоловіків, враховуючи при цьому природні різниці між ними, а також їх власне заінтересування, тому що дуже часто феміністки борються за те, що більшість жінок зовсім не цікавить: за аборти, за армію для жінок, за таку саму працю, за таку саму роль вдома (з цього виникає, що жінка повинна займатися, наприклад, ремонтом автомобіля чи електрики) і т. д. Дуже часто не відомо, де починається фемінізм, але відомо, де кінчається: коли треба занести велику шафу на четвертий поверх – якось тоді голосна “феміністка” притихає і тільки благальними очима дивиться на чоловіка.

Такі подібні, але й такі різні!

Щоб жити зрілим та повноцінним життям, треба зрозуміти самого себе: чоловіка або жінку, а також зрозуміти другу стать. Чоловікам легко захоплюватись та зачаровуватись жінками, будувати з ними взаємні відношення, але досить важко їм допомагати, особливо в жіночих проблемах, так часто для чоловіків маловажних.

Щоб зрозуміти другу стать, треба усвідомити собі, що крім фізіологічної різниці, існує радикальна різниця: психічна, духовна, інтелектуальна, емоціональна. Коли народжується дитина, то можна сказати, що народилася людина, але це ствердження де-юре, де-факто народжується чоловік або жінка – істоти ідентичні щодо виду, яким є людськість і все що з неї випливає – гідність, розумовість, свобода, але зовсім неподібна щодо статі. Друга стать – це якби інший світ, зовсім інші проблеми, до чогось приділяється багато уваги, що мене зовсім не цікавить, а на щось ніякої уваги не звертається, а для мене це страшно важливе. Дійсно, чоловіки і жінки живуть в інших, замкнутих світах. У чоловіка – це світ речей[10], розв’язування проблем, важко їм будувати глибокі відношення з приводу егоїстичного аутизму – самовистачання[11]. У жінки – це світ почуттів і відношення з другими, світ часто повний турбот і проблем, котрі жінка сама до кінця не розуміє і не може розв’язати. Основною проблемою жінки, на відміну від чоловіка, є самотність.

Жінки в багатьох відношеннях є сильнішою статтю: живуть довше, фізичну біль, як у випадку родів, зносять хіба краще, ніж переносили б чоловіки, а також є в змозі виховати дітей та керувати багатьма справами, займаючись у той же час домом. Чоловіки сильні по-своєму.

Мова жінки відрізняється від мови чоловіка, як формою, так і змістом, але також приводом – жінка потребує розмови, потребує виговоритися, чоловік же часто мовчить, держить в собі. Є різні приводи, чому жінки говорять: в основному тому, що потребують цього, а також знають, що розмова будує відношення[12]. Чоловік, котрий багато говорить, не такий вже й частий, тому серед жінок має прихильність, є душею товариства. Найчастіше чоловіки, щоб щось сказати, мусять мати серйозну причину, впевненість, не люблять повторюватись[13].

Прихильники теорії обумовлень вважають, що за різниці між жінкою і чоловіком відповідає, в основному, культура. Кожна стать має свою роль і мусить її, хоче цього чи ні, у своєму житті зіграти: чоловіча стать має бути сильна, агресивна, має бути батьком, головою, одягатися так, а не інакше, жіноча ж стать має бути підлегла, слабша, мила, гарна, одягатися в сукню, плаття, бути матір’ю, господинею. Ті, котрим не легко виконувати свою визначену роль у суспільстві, мусять просто-напросто до неї достосуватися і все.

Але найновіші дослідження психологічні, біологічні та соціологічні доводять, що культура має невеликий вплив на нашу поведінку – жіночу або чоловічу – і на різниці між нами. Статі відрізняються від себе, тому що мозок жінки відрізняється від мозку чоловіка. Біологічні цехи людини (тобто внутрішні, особисті), а не соціологічні (зовнішні, загальні) показують, чому чоловік більш агресивний, активний, незалежний і любить панувати, а жінка частіше турботлива, іде на компроміс і схильна до підпорядкування. Звичайно, не можна зредукувати, тобто зводити істоту чоловіка або жінки до самої біології. Жінка являється біологічно жіночої статі тому, що є жінкою, а не навпаки. Чоловік біологічно є чоловічої статі тому, що є чоловіком, а не навпаки[14]. Треба ствердити, що мозок має вирішальне значення для такої а не іншої поведінки чоловіка та жінки. Сьогодні твердження, що суспільне обумовлення вияснює всі різниці між ролями однієї і другої статі є дійсно перестаріле. Всім відомо, що важливі як “натура”, так і “виховання”[15], але також відомо, що натура людини набагато більше відповідає за статеві різниці, ніж це доводили феміністки у сімдесятих роках XX століття.

Чим же, в основному, відрізняється жінка від чоловіка, якщо брати за основу різницю мозку?

Жінки

Чоловіки

·         мають мозок більш виспеціалізований ·         діяльність їх мозку більш гармонійна, цілісна з чого, між іншим, виникає інтуїція, вищий рівень усуспільнення, краща здібність зрозуміння несловних сигналів, трудність відділити емоції від розумового судження, більша чуттєва вражливість ·         краще бачать в темноті ·         вражливіші на дотик ·         мають кращий нюх і слух ·         скрайніші в оцінюванні ·         мають більшу потребу в близьких, товариських відношеннях ·         потребують консультації перед прийняттям рішення ·         більше говорять при особистих обставинах ·         розмовляють, щоб створювати відношення, контакти ·         бачать більше подробиць ·         ховають, не уявнюють конкуренцію

·         мають мозок менш виспеціалізований і асиметричний, тому мають кращу здібність просторового мислення, предметовість, агресивність, вузькі здібності (наприклад, математичні) ·         краще орієнтуються в просторі ·         менш вражливі на біль (фізичний, психічний, страждання інших) ·         більш вражливі на зорові імпульси ·         мають більшу потребу незалежності ·         самостійно приймають рішення ·         більше говорять при публічних обставинах ·         розмовляють, щоб обмінятися інформацією ·         узагальнюють ·         явно конкурують

Ці та інші різниці треба мати на увазі завжди, коли бачиться жінок і чоловіків працюючих на рівних умовах, чи вирішуючих подібні проблеми, бо завжди жінка буде робити це по-своєму, а чоловік – по-своєму, але це не означає, що хтось краще, а хтось гірше. Наприклад, жінка-менеджер, працююча у якійсь торговельній фірмі, робить в кінці місяця звіт, перелічує всі постачальні операції фірми і підкреслює: “Не було постачання товару 6 квітня, 13 квітня, а 27 квітня товар був доставлений лише після обіду”. У подібній торговельній фірмі чоловік-менеджер, роблячи місячний звіт, при такій самій ситуації скаже: “У цьому місяці постачання товару було нерегулярне”. У першому випадку – подробиці (комусь подобаються, а когось зовсім не цікавлять), у другому – узагальнення (також одним підходять, другим – ні). Два варіанти представлення і вирішення тієї самої справи – різні, але водночас рівноправні.

Досить часто говориться сьогодні, що людина при владі, в політиці, на керівній посаді, займаючись наукою чи функціонуючи на інших ділянках суспільного життя, повинна мати як чоловічі, так і жіночі цехи. Цього треба вчитися. Статистика показує, що більший шанс на успіх мають особи, котрі поєднують в собі чоловічі і жіночі первістки: тверді, але оминаючі надмірної конкуренції, рішучі, але вміють прислуховуватися, що інші говорять, мусять неухильно прямувати до цілі і одночасно вміти керувати групою конкретних людей, еластично реагувати на зміни.

Поки що існують досить сильні стереотипи, що особа, яка досягає успіху – це мужня, сильна, з твердою рукою і залізним характером, незалежно – чоловік чи жінка. Тому набагато більше жінок у політиці і при кожній владі з чоловічим характером, ніж чоловіків з жіночим. Це, зрештою, формується у свідомості людини з самого дитинства: дівчатам майже ніхто не докоряє, коли поводяться чи одягаються як хлопці. В свою чергу хлопців, котрі поводяться як дівчата, не говорячи вже про одіж, обов’язково висміють, як дома, так і на вулиці, адже “справжній мужчина ніколи не плаче” – ніби справжній мужчина не був справжньою людиною.

Для жінки найважливіше в житті – бути коханою, на відміну від багатьох чоловіків, це для неї важливіше, ніж хобі чи пристрасне заінтересування, важливіше від кар’єри чи професії. Звичайно, все це має велику вартість для неї, але тільки тоді, коли сповнене її глибоке прагнення: бути коханою. Бути коханою – це основне, дівиче прагнення жінки, бути коханою особисто, цілковито – душею і тілом – назавжди і до кінця. Щоб настало зцілення нездорової любові між чоловіком і жінкою, треба спочатку зцілити дівиче прагнення жінки, що вимагає виховання, а отже і часу. Любов є дівича, тому що прагне взаємності, повноти і остатечності. Жінка не хоче, щоб любов була для чоловіка чим-небудь менш важливим, ніж для неї.

Деякі сучасні вчені (наприклад, історик Пол Джонсон з США) вважають, що жінки, незважаючи на багатовікові стереотипи, мають трохи кращу від чоловіків структуру інтелекту, а тому кращі здібності до науки, що зрештою вже видно на Заході, де більше жінок з вищою освітою, ніж чоловіків. Ще у XIX столітті один польський автор, Ципріян Норвід, вважав, що жінка є “істотою природньо-вищою від чоловіка”. Також твердив: “Все, що суспільно або історично виконує чоловік, може виконувати і жінка на тому самому рівні, але по-жіночому”[16].

Інші вважають, що жінка – це вище розвинена істота, ніж чоловік, бо якщо у чоловіка ще видно залишки від звірей – оволосіння тіла і лиця, випадання волосся, фізична сила, агресія і войовничість, мовчазливість, конкуренція, бажання панувати, більший потяг до алкоголю, матеріалізм і предметне трактування інших, слаба релігійність, то у жінки видно, як це все розвинулося в кращу, більш людську сторону – гарна фігура і красиве обличчя, делікатність, товариськість, більше використовування розмови в житті, потяг до краси і чистоти, теплота, духовність, більша щирість в любові, вища релігійність[17]. Дехто, жартуючи, додає до цього, що Адам, якого Бог сотворив першим, був пробою, “чернеткою”, а жінка, котра була сотворена потім – це вже якби “чистовик”, друге поправлене і доповнене “видання” людини!

Треба знати свої різниці і підходити до них з почуттям гумору і зрозуміння, бо без цього у житті залишиться тільки агресія і непорозуміння. Тоді жінку не буде нервувати постійно підняте сидіння на унітазі в туалеті, а чоловіка – постійне перекладання речей у кімнаті, жінка зі зрозумінням буде підходити до бажання чоловіка дивитися “бойовики”, а чоловік разом з жінкою подивиться (навіть без великого бажання) романтичний фільм. Жінка тоді зі зрозумінням випрасує безрадному чоловікові його сорочку, а чоловік також зі зрозумінням поміняє колесо на машині своєї жінки, котра в цей час допоможе йому своїм щирим усміхом! Чоловіки тоді зрозуміють, чому жінки люблять читати жіночі журнали про моду, вроду і різні плітки про життя зірок, а жінки зрозуміють, чому чоловікам подобаються журнали з комп’ютерами, автомобілями, футболом і різними іншими темами, більш чи менш пристойними. Тоді також стане зрозумілим – чого чомусь не розуміє багато феміністок – навіщо жінки худіють і ходять на високих каблуках, а чоловіки “качають” біцепси.

Чоловічо-жіночі відношення – це постійна гра, котрій вже стільки років, скільки цілому людському роду, і відкидання цієї гри, а отже і конкретних “ролей” у ній – це заперечення цілої дотеперішньої історії людства і проба зробити, під прикриттям рівності, відношення між жінкою та чоловіком чисто механічними, такими самими – уніформними, простими, менш яскравими, без всякої гри, а отже і менш радісними та щасливими.

Як пробувати розв’язати проблему?

Можна зробити деякі висновки. Фемінізм – це тенденція, рух, програма за поборення дискримінації жінок у суспільстві.

Історично першим текстом, дискримінуючим жінку, являється біблійний уривок з Книги Буття. Сказав Бог жінці: “Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти тебе буде до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою” (Бут 3:16). Цей уривок говорить про те, чого не було спочатку, але з’явилося після первородного гріха. Отож, першим наслідком первородного гріха для жінки є болі родів[18], другим – порушення її стосунків з чоловіком, між іншим – його над нею панування. Так як дискримінація являється наслідком і проявом гріха[19], тому не може подобатися Богу. Дискримінація слабших – це результат відвернення від Божого права, тому нікому не приносить користі. Кривда взагалі більше шкоди приносить кривдникові, ніж покривдженому, тому поборення дискримінації має бути в інтересах не тільки жінок, але і чоловіків.

Існують такі види фемінізму, така боротьба з дискримінацією жінок, котра ще більше цю дискримінацію поглиблює. Це подібне до того, коли у ХХ столітті, дякуючи розвиткові хімії, придумали дивні методи очищення забруднення, при яких очищувальні речовини набагато більше труять середовище, ніж очищуваний ними бруд.

Подібно, як колись марксизм, так тепер деякі феміністичні течії, ворожі християнству, джерело поневолення і дискримінації вбачають в несправедливих структурах, які існують вже багато віків. Тому ці течії мають наївну надію, що якщо б знищити наші патріархальні призвичаєння в думках, звичаї, традиції, інституції, а на їх місці створити нові структури, з відповідним трактуванням жінок, тоді настане кінець дискримінації і прийде визволення. Наприклад, деякі крайні напрямки феміністичної теології хочуть ліквідувати образ “Бога-Отця” і замінити його образом “Бога-Матері”. Треба пам’ятати, що добро і зло, справедливість і несправедливість випливають спочатку з серця, а вже потім з тих чи інших структур, тому жодні реформи структур не досягнуть своєї цілі, якщо не буде разом з ними переміни серць. Всі знаємо, чим закінчилися мрії комуністів побудувати нове і щасливе суспільство: за допомогою революцій і чисток змінилася система, але серця залишилися такими як були, а може навіть гіршими.

Реформою структур не належить легковажити, але слід пам’ятати, що це не головне і не з цього треба починати. Видана у 1986 році Конґреґацією Віровчення “Інструкція про християнську свободу і визволення” говорить: “У всякому разі залишається фактом, що самі структури, покликані для добра людей, не в змозі його створити і охоронити... Моральність і чесність є умовою здорового суспільства. Треба, отже, діяти одночасно, щоб навернути серця і покращити структури, бо гріх, який є початком несправедливих ситуацій... має своє джерело у свободі особи” (№ 76).

Слід пам’ятати, що структури – це наслідки, а не причини дискримінації. Причиною являється гріх, котрий виходить з серця людини. “З серця людини виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить з нутра й осквернює людину” (Мк 7:21-23). Якщо знищити тільки наслідки дискримінації, то невдовзі вони знову з’являться, як трава після прополювання, тому що залишаються і квітнуть причини.

Коли людина не відчуває потребу переміни серця, то тоді вважає себе безгрішною. Ось чому в деяких безбожних течіях агресивного фемінізму шириться ненависть до других людей, в основному до чоловіків, але також і до жінок, котрі не поділяють поглядів крайнього фемінізму. Треба пам’ятати, що фемінізм – це не рецепт на щастя жінок, ані зговір проти чоловіків, це, передовсім, пошук і служба.

Добре життя жінки є залежне від двох елементів: 1) вирішення проблем, виникаючих з практичної і політичної організації сімейного і професійного життя; 2) глибокий, повторний аналіз того, що це означає – бути жінкою.

Жінки рівні чоловікам, але від них відрізняються. Це можна помітити у сім’ї, де є, наприклад, два хлопчики і дві дівчинки: хлопці найчастіше граються з собою і вибирають свої іграшки, хоча і відрізняються віком, а дівчата з собою в свої дівочі ігри.

Жінки народжують дітей, виховування вимагає важкої праці та досить інтенсивного зусилля, але, що головне, ця праця являється найважливішою з можливих, бо формує людську істоту, а якщо дивитися взагалі, то і суспільство. Для матері мати дитину – це важливіше ніж кар’єра, це найголовніша подія в житті. Досвід вагітності, родів, важкої праці, пов’язаної з вихованням дитини, фінансові труднощі, переживання, ким буде твоя дитина, радість, коли дитина скаже щось втішне або здобуде якесь нове вміння – тоді тут і тепер стає центром всесвіту. Що може мати більше значення? Що може мати в житті більший сенс?

Без усвідомлення, вираження і вимагання того, як глибоко материнство обумовлює фізично і духовно жіночість, жінки ніколи не будуть щасливі. Материнство – це не тільки щось фізично потужне і що дає міцне враження передавання життя, але це щось, що дає жінці можливість еґзистенціально здійснити те, чим вона являється. Подібно батьківство обумовлює чоловічість. Без усвідомлення собі цих аспектів двох статей не можна зрозуміти їх природного співіснування.

Жінка нещаслива, коли не є собою. Жінки, щоб бути сильні, повинні бути собою, тому що вони сильні зі своєї природи. Тільки тоді, коли жінка є в злагоді зі своєю природою, тобто  в згоді з собою, зі своїм найглибшим я, тоді вона може бути щаслива.

Жінки змінять світ, бо завжди змінювали, хоча найчастіше в тіні чоловіків, але напевно настав час, щоб жіночі достоїнства і здібності розквітли в усіх кінцях світу!

Текст опрацьований 2003 року

---

[1] Декретна відпустка повинна тривати понад рік, з виплачуванням хороших декретних, і має бути гарантія, що після декрету жінка не втратить працю.

[2] У Іспанії та Італії, традиційно католицьких країнах, рівень народжуваності – найнижчий у Європі, а от у скандинавських країнах, де добре розроблений механізм декретної допомоги матерям, рівень народжуваності – найвищий.

[3] У Європі, так як і в Америці, молодь, досягши повноліття, найчастіше стає самостійною і незалежною від батьків, мусить сама утримуватися.

[4] Від латинського: masculinus – чоловічий; уподібнення і наслідування жінками у всьому чоловіків.

[5] Щось подібне, як у багатьох парафіяльних радах, так званих “двадцятках”: до церкви ходять як жінки, так і чоловіки, причому перших значно більше, але до “двадцяток” вибираються, як само собою зрозуміле, в основному одні чоловіки.

[6] Тобто, щоб боротьба за рівноправ’я була не лише в інтересах окремих жінок, але цілої держави, щоб були державні інституції чи органи, які б за це відповідали, такі як поліція, армія, шкільництво і т. д.

[7] Це, звичайно, не обаляє навчання Церкви про нерозривність подружжя, лише підкреслює найвищу вартість людського життя і людської гідності.

[8] В основному, це преса, радіо і телебачення.

[9] Gilbert Cesbron, “La regarder en face”.

[10] Деколи чоловік інших людей теж бачить через призму речей.

[11] Здається, в наш час хлопцеві до щастя більше нічого не потрібно, крім комп’ютера, та щоб міг сидіти біля нього день і ніч.

[12] Жінка в середньому виговорює біля 7000 слів на день, чоловік – десь 2000 слів.

[13] Деякі хлопці вважають, що не треба повторювати дівчині, що її люблять, бо ж рік тому вже раз це було сказано і від того часу дотепер зобов’язує! – як видно, у чоловіків більша увага приділяється логіці, а не почуттям, тому такі часті непорозуміння між молодими дівчиною і хлопцем.

[14] Тобто жінка і чоловік мають таку, а не інакшу фізіологію: тіло, обличчя, м’язи, статеві органи, бо мають чоловічий або жіночий мозок, а не навпаки: мають мислення (мозок) чоловічий чи жіночий з приводу такої, а не інакшої фізіології. Мозок є причиною фізіології, будови тіла, а не фізіологія – мозку.

[15] Десь півстоліття тому західні вчені вважали, що за характер людини відповідають майже повністю гени, тому нічого в характері не можна змінити (людина постійно є холериком, або флегматиком і т. п.), а радянські вчені, котрі не приймали за наукову теорію, що людина (і взагалі живі організми) має генофон, тобто спадкові якості характеру, були переконані, що характер людини можна повністю виховати, все залежить від середовища. Сьогодні вчені стоять десь посередині і вважають, що важливими є як гени, так і виховання, хоча останні біогенетичні відкриття і досліди надають перевагу генам, а отже – мозку людини.

[16] Стаття “Визволення жінок”, 1882 р.

[17] Релігійність, розмова, вищі цінності, духовність відрізняють людей від звірей!

[18] Хоч у Старому Завіті термін “болі родів” найчастіше розуміється символічно, але майже завжди у негативному значенні.

[19] Просто кажучи, дискримінація жінки – це гріх.