ГЕНРІ МАРШ: ІСТОРІЇ ПРО ЖИТТЯ, СМЕРТЬ І НЕЙРОХІРУРГІЮ

Книга всесвітньо відомого нейрохірурга з Англії читається на одному подиху – автор чудовий оповідач. Лікар описує проведені ним операції, звичайно, не всі, бо таких тисячі, лише декілька десятків, кожна, про яку в книжці – це інший тип раку головного мозку: менінгіома, піцеоцитома, епендимома, гліобластома, карцинома, астроцитома, медулобластома і т. п. Відповідно названа більшість розділів книги.

Марш часто згадує Україну, цілі два розділи присвячені його перебуванню тут у нас, починаючи з початку 90-х минулого століття. Але також час від часу Україна з'являється і в інших розділах. Генрі Марш був не в захваті від стану нейрохірургії в пост-радянській Україні, проте захопився людьми. Операції робив зазвичай безкоштовно, тобто на власний кошт.

Описує теж власні помилки при операціях, які призвели до смерті, чи помилки інтернів, яким він довірив операцію.

Хоча сам Генрі Марш невіруючий, і для нього людина – це збір клітин, якими розумно керує мозок, проте питання він ставить: чому мозок це робить, чому в цьому зібранні клітин є свідомість і мислення, і відчуття болю і страждання, чому все закінчується безповоротно після смерті мозку?

Один раз він відвідав католицький притулок для вмираючих, зазвичай тих, які не видужали після операції на мозку і часто зовнішність яких змінилася до якогось вегетативного стану. Звичайні сторонні люди, крім можливо найближчої родини, не бачать великого сенсу в існуванні цих людей, хіба що їх стан може викликати співчуття. Проте монахині на передмістях Лондону створили для невиліковно хворих і важких пацієнтів чудові умови. Марш так пише про цей будинок: «Всередині було чисто і охайно, персонал був уважним та люб'язним. Більшого контрасту з лікарнею, де я оперував хвору рік тому, годі було собі уявити. Відданий католицький персонал не бажав сприймати сумних доводів нейронауки про те, що ми повністю залежимо від фізичної цілісності нашого мозку. Замість цього, їхня стародавня віра в нематеріальну людську душу спонукала їх до створення затишного і турботливого домашнього оточення для цих вегетативних пацієнтів та їхніх родичів».

Дуже багато цікавих фактів з'являється на сторінках книги, про які раніше я навіть не здогадувався. Наприклад, що мозок людини, якщо його живцем оперувати, без наркозу, не відчуватиме болю. Тобто, пацієнт нічого не відчуватиме. Тому треба бути дуже обережним, щоб не перетнути якусь там жилку, від якої настане неминуча смерть, причому безболісна. Мозок відповідає за біль у цілому тілі, проте не за себе самого – потрібен би був ще один мозок, щоб реєстрував біль у тому нашому мозку.

Прем'єр-міністр Великобританії Девід Камерон в одному інтерв'ю сказав про цю книгу: «Без сліз читати це важко». Деколи так, проте книга перш за все не про смерть і не про невиліковні хвороби, але про життя людини, про сенс цього життя, про людські надії, про етику та про лікарську чесність перед іншими та перед самим собою.

Раджу всім – без сумніву зацікавить якщо не перед, то підчас читання напевно.