ЧИНОВНИКИ, ХРИСТИЯНСТВО І БОСОРКАНІ

 

Топ-чиновник України Андрій Єрмак правою рукою платив батюшці за освячення нерухомості, а іншою рукою платив гадалці щодо призначень рухомих посадовців України. Хтось робить з цього сенсацію і скандал, але думаю, більшість священників з рукою на серці в курсі, що багато їхніх «вірних християн» таке поєднання непоєднуваного чи то постійно, чи то час від часу, практикують.

Якось у 2000 році, влітку, брав участь в якомусь похороні якоїсь бабусі в Мукачеві, на який родина чомусь запросила римо-католицького священника. Можливо тому, що померла була якось там колись там католичкою. Але теж була запрошена на похорон знайома родини якась православна монахиня з місцевого жіночого монастиря. І теж, щоб вже був комплект, якась жіночка у дивному вбранні з різними причандалами в руках. Таких на Закарпатті називають «босорканя», тобто ворожка чи гадалка.

Поки запрошений отець відспівував покійну, босорканя чомусь фаль-стартанула зі своїм виходом і почала свою акцію навколо труни, в той час як католицький священник ще не докінчив своє служіння. Зібрані на похороні на це ані у вус, ніби все так і повинно бути, лише той отець дещо високим голом запротестував: «Так, стоп! Це що таке?». Донька покійної, тобто господиня даного похоронного подвір'я, сказала, щоб він не хвилювався, хай робить свою роботу, монахиня там робить свою (монахиня щось там тихо біля труни намолювала), а ця жіночка робитиме свою. Щоб все швидше пішло.

На це все отець вибухнув: «Так, ви мене навіщо сюди запросили? Або я, або вона!» Господиня, відчуваючи що «міш-маш похоронний захід» може зірватися, тихенько прошепотіла босоркані зачекати поки, отець мовляв закінчить своє, тоді вже вона зможе діяти. А отцю голосно відповіла, щоб не переживав, щоб продовжував, «ця жіночка вже більше не буде».

Напевно, були там на похороні – крім цілого натовпу «просто християн» – також практикуючі християни. Чому і в вус не повели, бачачи ворожку? Все просто: деякі з них і самі час від часу навідувалися до таких чи запрошували до себе. Особливо, коли зі здоров'ям бували проблеми, грошима, любов’ю тощо. А інші спокійно поєднували з християнством різні «обереги», «дідухи», амулети, «нещасливі числа», чорних кішок, «віщі сни» і сонники, калейдоскопи...

Мало того, ще в стародавньому Ізраїлі таке непоєднуване поєднання час від часу мало місце. Коли Мойсей врешті почув Ім’я Єдиного та Істинного Бога, «ЯГВЕ», а потім виводячи народ з Єгипту, призначив свого старшого брата Аарона Верховним Священником цього Єдиного Бога, то цей таки Аарон, як лише Мойсей відлучився на кілька днів у справах, на прохання вибраного народу побудував золотого тельця і почав йому кадити та разом з народом приносити жертви. Упс!

Пізніше, перший помазаник Ізраїля, цар Саул, який ревно дбав про культ Єдиного Бога у своїй державі, який познищував усіх божків, а босоркань під карою смерті заборонив, коли однак припекло, пішов тайно до однієї такої, щоб довідатися з того світу, що і як робити на цьому світі.

Практика поєднувати щось християнське з язичницьким триває вже 2000 років, а язичницьке з монотеїстичним – набагато довше, десь від часів... так званого первородного гріха, коли людина «відвернулася від Бога і звернулася до творінь». Ця релігійна роздвоєність притаманна всім людям, а особливо проявляється у слабких вірою. Недаремно, Мойсей передав народу Десять Заповідей, де на самому початку, як щось головне, було наступне: «Я є Господь Бог твій. Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене». Заповідь весь час актуальна.