«ТЕМНІ ВІКИ»

 

 

Проходять століття, а невмирущі темники про «темні віки» (слоган видумали «світлі» представники Просвітництва) ширяться тут і там і знаходять своїх прихильників. Мова про те, як на Заході «Церква знищила чудову і величну античну культуру». Чергову книжечку про це можна побачити на полицях українських книгарень: «Темні віки» авторства журналістки Кетрін Ніксі.

Те, що Захід свого часу впав від масованих наїздів різних войовничих племен – ні, не чули.

Що язичницький Рим погруз у власному «carpe diem», тобто у споживальницькому підході до життя – ні, не чули.

Те, що Церква рятувала залишки античності в Європі як могла – теж не чули.

Те, що у пізньому «темному Середньовіччі» з благословення Римських пап почали з’являтися університети – взагалі не чули.

Те, що саме на християнському Заході а не деінде розвинулися сучасні наука, економіка, культура, прогрес і демократія та свободи – «ето другоє», це «не завдяки, а всупереч християнству, яке це все гальмувало».

От, у інших регіонах християнства не було, ніхто отже не гальмував прогресу, а він чомусь саме в Європі розвивався...

Трохи лікнепу.

Вислів «Темні віки» має довгу історію й змінював своє значення.

Вперше ідея «темних часів» з’являється ще в XIV столітті у творах італійського гуманіста

Франческо Петрарка. Він вважав період після падіння Риму часом культурного занепаду і «темряви» порівняно з античністю. Сам термін у формі saeculum obscurum («темне століття») почав уживатися саме тоді. Але Петрарка говорив радше образно, не як історичний термін у сучасному сенсі.

Натомість у XVII–XVIII століттях, особливо в епоху Просвітництва, історики та філософи (наприклад, Вольтер) почали системно використовувати цей вираз; ним позначали раннє Середньовіччя (приблизно V–X століття) як період: занепаду науки, домінування релігії, втрати античної культури.

Сьогодні історики ставляться до терміну обережно. Його вважають застарілим і упередженим; замість нього говорять про: «раннє Середньовіччя» або про конкретніші періоди й регіони.

Бо сучасні дослідження показують, що це не були «темні» часи: існували культурні центри, розвивалася освіта (наприклад, у монастирях), формувалися основи європейських держав.

P. S. Тим не менше, є і далі автори, про яких згадають чи то в Guardian чи то в The Times, світові медіа, які похвалять «чудову авторку і журналістку» Кетрін Ніксі, а деякі не менш шановні медіа оголосять труд «книгою року» (байдуже, що жіночка знається на питанні як рашисти на гуманізмі чи демократії), а прихильники цих «чорних легенд» про Церкву, передісум Католицьку, завжди знайдуться.

Бо що, хочете сказати, що Інквізиції не було, що Коперника, Галілео Галілея і Джордано Бруно не засудили і не спалили? Це ж всім відомо! Спалено «мільйони»! А може і «десятки мільйонів»!.. Те, що просвітники «гуманісти» цілими пачками вбивали «інакомислячих» – «ето тоже другоє» – у світлі часи таке можна, щоб їх ще більше «розсвітлити» від «темних мас».